В Киеве открылась выставка художников-авангардистов еврейской культурно-просветительской организации «Культур-Ліга» (1918–1924 гг.) В Киеве состоялось важное культурное событие — открытие выставки, посвященной художникам «Культур-Ліги» — еврейской культурно-просветительской организации, действовавшей в Украине в период с 1918 по 1924 год. На выставке представлены работы таких известных художников, как Марк Шагал, Мане Кац, Осип Цадкин и других, чьи произведения стали основой еврейского авангарда. Что такое «Культур-Ліга»? "Культур-Ліга" была основана 28 января 1918 года в Киеве в период Центральной Рады, когда Украина находилась в эпохе «возрождения нации» и провозгласила национально-культурную автономию для меньшинств. Организация была зарегистрирована Киевским окружным судом и сыграла ключевую роль в создании культурной и образовательной автономии для еврейского народа в условиях революции и политической нестабильности. Основателями Культур-Ліги стали М. Зильберфарб, Д. Бергельсон, И. Добрушин, Нахман Майзель и М. Литваков. Организация за годы своей работы открыла более 120 отделений по всей Украине и в других регионах бывшей Российской империи. Одним из самых значимых достижений Культур-Ліги стало создание Еврейского народного университета в 1918 году — первого высшего учебного заведения для евреев в Восточной Европе. Проект был реализован при поддержке Посольства Израиля в Украине, Израильского культурного центра «Натів» в Киеве и Почетного консульства Израиля в западном регионе Украины. Эти партнеры играют ключевую роль в культурном обмене и укреплении связей между Украиной и Израилем через искусство. В этом году выставка проводится в Музее Авангарда по адресу ул. Липская, 16, в историческом здании, которое является памятником архитектуры. Это первый филиал Музея истории города Киева, который открыл свои двери в ноябре 2024 года. Что представляют выставки? «Авангард. АРМУ. История» — работы художников, связанных с АРМУ (Ассоциацией революционного искусства Украины). Среди авторов: Никола Глущенко, Мария Котляревская, Оксана Павленко, Василий Ермилов и другие. «Авангард. Культур-Ліга» — работы художников еврейской культурной организации, таких как Марк Шагал, Мане Кац, Давид Штеренберг и Осип Цадкин. Эти две выставки раскрывают не только творчество художников, но и исторические процессы, происходившие в Украине начала XX века, когда искусство стало важной частью социальных и политических изменений. Как вы думаете, почему авангард снова становится важным элементом в культурной памяти и современной культуре? Поделитесь своим мнением! 🔗 Прочитать статью полностью: https://news.nikk.co.il/kultur-liga/ Поделитесь с теми, кто может и сходить: https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid02VtxDS4B16TsZj9jqAuRR1saBu9Hd5tp7NGD244KKNWfMT87QBRcvbzVYTvfdm33tl #Авангард #КультурЛіга #Искусство #Киев #Выставка #ИсторияКультуры #Украина #МузейАвангарда #ЕврейскаяКультура #АвангардноеИскусство #МаркШагал #МанеКац #ДавидШтеренберг

#дати ⚓ Народжений 4 Листопада: Контрадмірал Михайло Білинський – Творець Української Морської Піхоти. 4 листопада 1888 року народився Михайло Білинський — військовий діяч, ім'я якого золотими літерами вписане в історію Української Народної Республіки (УНР) та становлення національного флоту. Білинський був не просто офіцером, а творцем українського військово-морського міністерства та організатором першого полку морської піхоти. Від Імперського Флоту до Української Справи 🌊 Михайло Білинський розпочав свою кар'єру на флоті Російської імперії, але з початком Української революції 1917 року він рішуче став на бік національного руху. Його талант і відданість справі швидко вивели його в авангард розбудови власного українського флоту. Ключова Роль у Розбудові ФЛОТУ УНР 🛠️ Білинський відіграв визначальну роль на ключових посадах: * Організатор Міністерства: Він став одним із ініціаторів та ключових працівників Морського міністерства УНР у Києві, яке відповідало за формування військово-морських сил нової держави. * Творець Морської Піхоти: Унікальним досягненням Білинського стало формування у 1919 році Першого Гуцульського полку морської піхоти УНР. Цей підрозділ був елітою і виконував найвідповідальніші завдання, зокрема, брав участь у боях на суходолі під час Першого зимового походу Армії УНР. * Контрадмірал: За свої заслуги він отримав високе звання контрадмірала (уже в еміграції), що підкреслює його винятковий внесок у військову справу. Трагічний Фінал Героя 🕯️ Доля Михайла Білинського була типовою для багатьох діячів тієї епохи. Він загинув у 1921 році на Херсонщині під час Другого зимового походу. За однією з версій, під час бою, не бажаючи потрапити в полон до більшовиків, він здійснив самогубство. Життя Михайла Білинського стало символом незламної волі та відданості ідеї незалежної України. Він був одним із тих, хто закладав основи української військово-морської міці, чий спадок сьогодні продовжує жити у відродженій Морській піхоті України. 🇺🇦

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

🏆🇺🇦Минулого тижня відбулися чергові матчі відкритого чемпіонату Київської області з баскетболу (ЮБЛКО) сезон 2025/2026 🕑19.10.2025 – неділя – БРОВАРИ-2009-2012 (вул. Чубинського, 19) 🏀«МОБІ-ДЮСШ-БРОВАРИ»-09 – «СДЮШОР з баскетболу Шевченківського району м. Києва» 40-65 ⛹️(МОБІ-1) – Карпізін В. 12 очок, Бондар О. 9 очок, ⛹️(АВАНГАРД-09) – Добровольський Т. 17 очок, Чайка Д. 12 очок, Горячев А. 12 очок, Майданюк Т. 9 очок 🏀«МОБІ-БРОВАРИ-2»-09 – «СДЮШОР з баскетболу Шевченківського району м. Києва» 31-73 ⛹️(МОБІ-2) – Коваленко Я. 9 очок, Горанський І. 6 очок, Бобко М. 6 очок, ⛹️(АВАНГАРД-09) – Седов І. 32 очка, Горячев А. 15 очок 🏀«МОБІ-БРОВАРИ-2»-12 – «Збірна м.Борисполя» 30-27 ⛹️(МОБІ-2-12) – Бондаренко Б. 14 очок, ⛹️(БОРИСПІЛЬ-12) – Гольоса І. 14 очок, Хмеленко І. 7 очок 🏀МОБІ-ДЮСШ-Бровари-12 – «Збірна м.Борисполя» 67-37 ⛹️(МОБІ-1-12) – Крівенко О. 14 очок, Корнієнко Є. 10 очок, ⛹️(БОРИСПІЛЬ-12) – Холодов М. 19 очок 💙💛Україна це МИ! #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #Brovarysport #ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦

#дати Майк Йогансен (справжнє ім'я Михайло Гервасійович Йогансен) народився 28 жовтня 1895 року в Харкові у родині вчителя німецької мови. Він був видатним українським поетом, прозаїком, перекладачем, критиком, лінгвістом і сценаристом, одним із засновників літературного об'єднання ВАПЛІТЕ і яскравим представником доби "Розстріляного відродження" — покоління українських письменників і культурних діячів, які були репресовані сталінським режимом. Йогансен відомий як засновник жанру нарису в українській журналістиці. Він любив природу, приділяв увагу поведінці тварин, що відображав у своїх творах. За 17 років творчої діяльності видав 8 збірок поезій, 10 книг прози, а також літературознавчі праці та книги для дітей. У 1937 році Майка Йогансена репресували: 26 жовтня того року його засудили на закритому суді до розстрілу з конфіскацією майна, а 27 жовтня вбили. Його тіло було таємно поховане у Биківнянському лісі, а символічна могила знаходиться на Лук’янівському цвинтарі. Письменник був реабілітований 1958 року. Майк Йогансен залишив значний літературний спадок і є символом українського літературного авангарду й незламності духу доби "Розстріляного відродження"

Потужний вибух на заводі Авангард в Башкортостані (рф): від вибухової хвилі піднялося на ноги все місто, десятки працівників заводу могли загнути, — росЗМІ

У 91 рік пішов з життя український та американський письменник та перекладач Юрій Тарнавський. Він був одним із засновників Нью-Йоркської групи українських аванґардних письменників. У 2008 році Юрія нагородили орденом Ярослава Мудрого за заслуги в українській літературі. Юрій Тарнавський є автором більше ніж двадцяти книг поезії, прози, драм, та есеїв українською та англійською мовами. Серед його книг українською – два томи зібраних поезій "Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему" та "Їх немає".

Всесвітній день екологічної освіти Всесвітній день екологічної освіти (World Environmental Education Day) відзначають 14 жовтня, починаючи з 1991 року. Всесвітній день екологічної освіти – це всесвітнє свято, яке підкреслює важливість екологічної освіти та роль, яку вона відіграє у формуванні сталого майбутнього. Цей день покликаний підвищити обізнаність про екологічні проблеми та сприяти їх вирішенню як на місцевому, так і на глобальному рівнях. Значення екологічної освіти Екологічна освіта має вирішальне значення в сучасному світі, де планета стикається з численними викликами, від зміни клімату до вирубки лісів. Вона спрямована на поліпшення відносин між людиною і природою, підкреслюючи їхню взаємозалежність. Розуміючи та вирішуючи екологічні проблеми, ми можемо працювати на шляху до сталого майбутнього, де процвітають і люди, і природа. Історія створення Всесвітнього дня екологічної освіти 14 жовтня – це офіційна дата цього дня, але в деяких організаціях його відзначають також 26 січня та 12 травня. Питання щодо охорони довкілля було розглянуто ще у 1972 році на Стокгольмській конференції. Тоді й була прийнята рекомендація щодо створення міжнародної програми з екологічної освіти у рамках захисту довкілля. Ця конференція підкреслила потребу в загальних принципах і стандартах для збереження і поліпшення навколишнього середовища. Згодом, у жовтні 1977 року, у Тбілісі, Грузія, відбулася Міжурядова конференція ООН з екологічної освіти. Кульмінацією цієї конференції стала “Тбіліська декларація”, яка окреслила фундаментальні вимоги до екологічної освіти. Мережа Всесвітнього конгресу екологічної освіти (WEEC), глобальна спільнота екологічних педагогів, була в авангарді просування цього дня. Вони розпочали кампанії, закликаючи Організацію Об’єднаних Націй та інші провідні установи визнати і відзначати Всесвітній день екологічної освіти щорічно 14 жовтня. Ця дата знаменує собою саме річницю Тбіліської конференції 1977 року, яка стала важливою віхою в історії екологічної освіти. Також була проведена ще одна конференція ООН в 1992 році у Ріо-де-Жанейро. Учасники дійшли таких рішень: Усі природні ресурси потрібно зберегти для майбутніх поколінь. У підростаючого покоління потрібно формувати екологічну культуру. Людина несе відповідальність за збереження довкілля. Проведені конференції визначили способи впровадження екологічної освіти. Однопредметна модель передбачає введення окремого предмету – екологія. Багатопредметна – це коли усі предмети інтегруються з екологією. Також пропонується змішаний спосіб викладання, що поєднує два попередні. Святкування та заходи Всесвітній день екологічної освіти відзначається різноманітними подіями та заходами по всьому світу. Школи, парки, центри екологічної освіти, державні установи, асоціації та музеї організовують спеціальні заходи, щоб підкреслити важливість освітніх дій. Ці заходи мають на меті: Розвивати міждисциплінарні навички. Розглянути складність глобальних викликів. Вплинути на сприйняття взаємовідносин між людиною і довкіллям. Сприяти формуванню екологічно дружнього ставлення та поведінки. Беручи участь у заходях цього дня, люди можуть глибше зрозуміти проблеми довкілля, дізнатися про сталі практики та надихнутися на дії. Незалежно від того, чи відвідуєте ви семінари, чи берете участь у громадських толоках, чи просто робите екологічний вибір у повсякденному житті, кожне зусилля має значення. Хоча з часу проведення першої конференції з екологічної освіти було досягнуто багато чого, попереду ще довгий шлях. Оскільки глобальні виклики посилюються, потреба в екологічній освіті стає ще більш нагальною. Всесвітній день екологічної освіти нагадує про нашу колективну відповідальність за захист нашої планети та забезпечення майбутнього для всіх. А першочерговими кроками до формування екологічної культури та екологічної свідомості у суспільстві є екологічна освіта, навчання та відповідальність кожної людини. Всесвітній день екологічної освіти – це не просто день освіти, це заклик до дії. Він закликає нас до самоосвіти, підвищення обізнаності та спільної роботи задля більш зеленого та безпечного майбутнього.

День художника України Щорічно у другу неділю жовтня митці України святкують День художника. Історія започаткування Дня художника України Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини. Хто такий художник? Художник – творчий фахівець, що працює у різних галузях образотворчого мистецтва. Це може бути не лише малювання картин, але й фотозйомка, скульптура, графіка, стріт-арт, кіно, декоративно-ужиткове мистецтво тощо. Фахівці впевнені, що без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття. Найвідоміші українські художники Класика ХІХ — поч. ХХ ст. Тарас Шевченко (1814–1861) — живописець і графік, майстер психологічного портрета й історичних сцен. «Катерина», офорти з «Живописної України». Іван Айвазовський (1817–1900) — народжений у Криму мариніст світової слави. «Дев’ятий вал», «Чорне море». Архип Куїнджі (1842–1910) — новатор світла й повітряної перспективи. «Місячна ніч на Дніпрі», «Березовий гай». Сергій Васильківський (1854–1917) — поет степового пейзажу. «Козацький двір», «Український пейзаж». Микола Пимоненко (1862–1912) — реаліст побутового жанру. «Святочне ворожіння», «Проводи рекрутів». Олександр Мурашко (1875–1919) — яскравий колорист, з’єднав реалізм та модерн. «Дівчина в червоному капелюсі», «Карусель». Олекса Новаківський (1872–1935) — львівський експресивний колорист. «Святий Юр», портрети. Микола Самокиш (1860–1944) — баталіст і майстер анімалістики. Кінно-батальні сцени, ілюстрації до класики. Український авангард Казимир Малевич (1879–1935) — засновник супрематизму. «Чорний квадрат», «Біле на білому». Олександра Екстер (1882–1949) — авангард, сценографія, кубофутуризм. Ескізи костюмів і декорацій. Олександр Богомазов (1880–1930) — «київський сезаніст», теоретик і практик авангарду. «Пилярі», «Лісопилка». Соня Делоне (Гончар) (1885–1979) — орфізм, дизайн і мода. Серії «Симультанності». Давид Бурлюк (1882–1967) — «батько російського футуризму» з українським корінням. Футуристичні полотна, маніфести. Георгій Нарбут (1886–1920) — графік і шрифтовик, творець стилю УНР. «Українська абетка», банкноти та герби УНР. Федір та Василь Кричевські — живопис і дизайн. Василь — автор проєкту державного герба УНР, Федір — портрет і історичний жанр. Народне мистецтво та неонаїв Катерина Білокур (1900–1961) — квіткові композиції з ювелірною деталізацією. «Квіти за тином», «Півонії». Марія Примаченко (1909–1997) — наїв, фантастичні «звірі» та казкові сюжети. «Звіриний світ» (численні варіації). Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) — декоративні розписи, витинанки, «квіткові» композиції. ХХ століття (модернізм, соцреалізм і поза ним) Тетяна Яблонська (1917–2005) — гуманістичний реалізм, пізній ліричний модерн. «Хліб», «Вечір. Стара Флоренція». Віктор Зарецький (1925–1990) — декоративно-орнаментальні образи, вплив сецесії. «Світлана», жіночі портрети. Микола Глущенко (1901–1977) — експресивний пейзажист, колорист. Карпати, міські краєвиди. Ала Горська (1929–1970) — монументалістка й шістдесятниця, громадянська сміливість. Мозаїки, вітражі. Сучасне українське мистецтво Іван Марчук (нар. 1936) — автор техніки «пльонтанізм», один із найвідоміших сучасників. Серії «Голос моєї душі», пейзажі. Анатолій Криволап (нар. 1946) — неоекспресіоніст, великі кольорові поля. Серія «Кінь. Вечір». Олександр Ройтбурд (1961–2021) — постмодерн, іронія й міфології сучасності. «П’єта», інтерпретації класики. Владислав Шерешевський (нар. 1964) — гротеск і соціальні алюзії. Влада Ралко (нар. 1969) — гостра графіка і живопис про тіло, війну, повсякдення. Нікіта Кадан (нар. 1982) — концептуаліст, робота з пам’яттю й простором. Роман Минов (нар. 1983) — живопис і медіа, дослідження ідентичності. Микита Шалений (нар. 1982) — мультимедіа, відеоарт і архівні наративи.

Міжнародний день бездоріжжя Міжнародний день бездоріжжя (International Off-Road Day) відзначається 8 жовтня, присвячений любителям гострих відчуттів і пригод, які живуть заради міцності та любові до бездоріжжя. Цей день – не лише про приплив адреналіну, а й про дружню спільноту, навколишнє середовище та спільну пристрасть до дослідження незвіданих шляхів. Організатори події Can-Am Off-Road закликають приєнуватися до #InternationalOffRoadDay: “Заплануйте авантюрну поїздку, зберіть друзів і давайте насолоджуватися нашою колективною любов’ю до пригод на природі та бездоріжжю. Наша планета величезна і дивовижна, повна бездоріжжям, яке чекає на відкриття. Прийшов час відсвяткувати глобальну позашляхову спільноту та зв’язки, які нас об’єднують.“ Can-Am, відоме ім’я в позашляховому співтоваристві, знаходиться в авангарді святкування Міжнародного дня бездоріжжя. Вони не лише проводять заходи по всій Північній Америці, але й роблять значні внески в організації, які позитивно впливають на громади, де популярний позашляховик.