Рішення ухвалила Рада оборони, — Чернігівська ОВА.

🔴Також тепер обов’язкову евакуацію продовжили у семи населених пунктах, де її оголошували ще взимку. За даними обласної влади, частина мешканців виїхала, інші написали відмови.

👥 За даними громад та РВА, у всіх цих населених пунктах досі залишається близько тисячі жителів. Серед них — 120 дітей.

Рішення ухвалила Рада оборони, — Чернігівська ОВА.

🔴Також тепер обов’язкову евакуацію продовжили у семи населених пунктах, де її оголошували ще взимку. За даними обласної влади, частина мешканців виїхала, інші написали відмови.

👥 За даними громад та РВА, у всіх цих населених пунктах досі залишається близько тисячі жителів. Серед них — 120 дітей.

Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.

Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».

Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:

— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.

Правда це чи ні, історики сперечаються досі.

Але дивовижно інше.

Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.

Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.

Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.

Навпаки.

Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.

Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.

Здавалося, його кар’єра тільки починалася.

Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.

Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.

І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.

Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.

Українських урядовців відсували.

Українські суди обмежували.

Українське самоврядування згортали.

І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.

Він почав писати цареві листи.

Не прохання.

Не покірні чолобитні.

А вимоги.

Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.

Для Петербурга це було майже викликом.

Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.

У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.

Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.

Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.

Там він провів останні місяці життя.

Без суду.

Без вироку.

Без надії на звільнення.

18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.

Йому було близько 64 років.

А потім з’явилася ще одна легенда.

Набагато відоміша.

Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.

І залишив заповіт:

повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.

Минали десятиліття.

Минали століття.

Змінювалися імперії.

А легенда жила.

У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.

У XX столітті його шукали радянські чиновники.

Після відновлення незалежності України історію згадали знову.

Чи існувало те золото насправді?

Ніхто не знає.

Можливо, це лише красива легенда.

Але є річ, яка не потребує доказів.

Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.

І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.

Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.

Бо саме такі люди залишаються в історії.

Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.

Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».

Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:

— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.

Правда це чи ні, історики сперечаються досі.

Але дивовижно інше.

Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.

Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.

Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.

Навпаки.

Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.

Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.

Здавалося, його кар’єра тільки починалася.

Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.

Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.

І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.

Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.

Українських урядовців відсували.

Українські суди обмежували.

Українське самоврядування згортали.

І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.

Він почав писати цареві листи.

Не прохання.

Не покірні чолобитні.

А вимоги.

Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.

Для Петербурга це було майже викликом.

Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.

У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.

Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.

Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.

Там він провів останні місяці життя.

Без суду.

Без вироку.

Без надії на звільнення.

18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.

Йому було близько 64 років.

А потім з’явилася ще одна легенда.

Набагато відоміша.

Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.

І залишив заповіт:

повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.

Минали десятиліття.

Минали століття.

Змінювалися імперії.

А легенда жила.

У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.

У XX столітті його шукали радянські чиновники.

Після відновлення незалежності України історію згадали знову.

Чи існувало те золото насправді?

Ніхто не знає.

Можливо, це лише красива легенда.

Але є річ, яка не потребує доказів.

Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.

І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.

Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.

Бо саме такі люди залишаються в історії.

Ситуація з Асланом Хакімовим швидко почала погіршуватися. Після того, як ДМС і ДЗНД СБУ не вдалося швидко передати Аслана Росії, а суд відмовив СБУ у проведенні судових засідань у закритому режимі, то вони перейшли до активних дій.

Зараз розробника НРК Аслана Хакімова хочуть перевести до іншого ПТПІ. Або у Миколаїв, або до Чернігова. Навіщо? По-перше, це інші ПТПІ, які більш нагадують СІЗО з камерами і в яких людям дають телефон лише пару разів на тиждень. А публічність Аслана і можливість користуватися телефоном дозволяє йому спілкуватися з правозахисниками, народними депутатами та інформувати про все. І заважає ДЗНД СБУ реалізувати бажане - віддати Аслана Росії.

По-друге, Аслана хочуть перевезти туди де в нього не буде такої підтримки, як у Львові. Наївні люди з СБУ думають, що в інших місцях не сформується подібна група підтримки? Вони помиляюся. А ще ДМС і ДЗНД СБУ вважають, що це завадить його комунікаціям з пресою і нардепами. Це теж хибна думка.

По-третє, попри чітке рішення ЄСПЛ про неможливість видачі Аслана Хакімова зразу в РФ, або через Білорусь, у разі переведення його до Чернігівського ПТПІ є загроза швидкої передачі до Білорусі, звідки його легко забере ФСБ. А щодо заборони ЄСПЛ, то коли такі "дрібниці" зупиняли представників влади? Потім нам повідомлять про догану виконавцю.

Тож, єдине, що залишається - це розголос. Через це прошу по максимальне поширення дописа. Бо у правозахисників погане передчуття.

❗️ За попередньою інформацією омбудсмана, засуджений мав підтверджені проблеми із психічним здоров'ям. Українські медіа повідомляють, що це 27-річний Богдан Кошель. Попри свій діагноз, він пройшов ВЛК, був визнаний повністю придатним, отримав у руки зброю та поїхав на навчання, де і вчинив жахливий злочин.

🔥 «Суд ухвалив вирок безпосередньому виконавцю злочину... Але суспільство має отримати відповідь і на інші питання: де відповідальність тих, хто мобілізував цю людину і хто визнав її повністю придатною до служби? Саме тому я терміново направив звернення до Офісу Генерального прокурора, правоохоронних органів та командування Сухопутних військ ЗСУ із вимогою перевірити обставини мобілізації цієї особи», — наголосив Дмитро Лубінець.

📸Антикор