• #дати #свята
    11 березня в православному церковному календарі (за новоюліанським стилем, який використовує Православна Церква України) відзначається день пам’яті святителя Софронія, патріарха Єрусалимського (бл. 560–638 рр.), а також преподобного Софронія, затворника Києво-Печерського (XIII ст.). Саме тому в українській традиції цей день часто називають Днем пам’яті Софроніїв — двох святих з однаковим ім'ям, пов'язаних з важливою духовною спадщиною.

    Святитель Софроній, патріарх Єрусалимський — один з видатних отців Церкви VII століття. Народився близько 560 року в Дамаску (Сирія), здобув блискучу освіту, за що отримав прізвисько "Софроній Софіст" (тобто мудрець, знавець). У молодості разом з другом Іоаном Мосхом (автором "Лимонаря", або "Луга духовного") вів аскетичне життя: спочатку в монастирях Палестини, потім у Єгипті, а згодом у Римі та Константинополі через переслідування персів і арабів.

    У 634 році Софроній був обраний патріархом Єрусалимським. Він став рішучим захисником православного вчення проти єресі монофелітства (вчення про одну волю в Христі), яке тоді підтримували імператор Іраклій та патріарх Сергій Константинопольський. Софроній скликав помісний собор у Єрусалимі, де засудив єресь, і розіслав соборне послання до інших Церков — цей документ став важливим для VI Вселенського собору (680–681 рр.), який остаточно засудив монофелітство.
    Софроній також відомий як гімнограф: він склав канони (трипіснці) на Великий піст, які й досі входять до Тріоді Постної, а також житіє святої Марії Єгипетської, яке читається у четвер 5-го тижня Великого посту. У 637–638 рр., під час арабського завоювання, патріарх особисто зустрічав халіфа Омара в Єрусалимі, намагаючись захистити християнські святині. Помер 11 березня 638 року, за переказами, від горя через падіння міста та неможливість відсвяткувати Різдво у Вифлеємі.

    Преподобний Софроній, затворник Києво-Печерський — інший святий, якого згадують того ж дня. Він жив у XIII столітті, був ченцем Києво-Печерської лаври, подвизався в Дальніх печерах як затворник. Відомий суворим аскетизмом: щодня читав увесь Псалтир, проводив життя в молитві, пості та мовчанні. За подвиги сподобився чути ангельський спів. Його мощі перебувають у Дальніх печерах Лаври.
    У цей день віряни моляться про зміцнення віри, захист від єресей та помилок, про духовну мудрість і стійкість у випробуваннях — як у житті патріарха Софронія, так і в подвигах печерського затворника.
    #дати #свята 11 березня в православному церковному календарі (за новоюліанським стилем, який використовує Православна Церква України) відзначається день пам’яті святителя Софронія, патріарха Єрусалимського (бл. 560–638 рр.), а також преподобного Софронія, затворника Києво-Печерського (XIII ст.). Саме тому в українській традиції цей день часто називають Днем пам’яті Софроніїв — двох святих з однаковим ім'ям, пов'язаних з важливою духовною спадщиною. Святитель Софроній, патріарх Єрусалимський — один з видатних отців Церкви VII століття. Народився близько 560 року в Дамаску (Сирія), здобув блискучу освіту, за що отримав прізвисько "Софроній Софіст" (тобто мудрець, знавець). У молодості разом з другом Іоаном Мосхом (автором "Лимонаря", або "Луга духовного") вів аскетичне життя: спочатку в монастирях Палестини, потім у Єгипті, а згодом у Римі та Константинополі через переслідування персів і арабів. У 634 році Софроній був обраний патріархом Єрусалимським. Він став рішучим захисником православного вчення проти єресі монофелітства (вчення про одну волю в Христі), яке тоді підтримували імператор Іраклій та патріарх Сергій Константинопольський. Софроній скликав помісний собор у Єрусалимі, де засудив єресь, і розіслав соборне послання до інших Церков — цей документ став важливим для VI Вселенського собору (680–681 рр.), який остаточно засудив монофелітство. Софроній також відомий як гімнограф: він склав канони (трипіснці) на Великий піст, які й досі входять до Тріоді Постної, а також житіє святої Марії Єгипетської, яке читається у четвер 5-го тижня Великого посту. У 637–638 рр., під час арабського завоювання, патріарх особисто зустрічав халіфа Омара в Єрусалимі, намагаючись захистити християнські святині. Помер 11 березня 638 року, за переказами, від горя через падіння міста та неможливість відсвяткувати Різдво у Вифлеємі. Преподобний Софроній, затворник Києво-Печерський — інший святий, якого згадують того ж дня. Він жив у XIII столітті, був ченцем Києво-Печерської лаври, подвизався в Дальніх печерах як затворник. Відомий суворим аскетизмом: щодня читав увесь Псалтир, проводив життя в молитві, пості та мовчанні. За подвиги сподобився чути ангельський спів. Його мощі перебувають у Дальніх печерах Лаври. У цей день віряни моляться про зміцнення віри, захист від єресей та помилок, про духовну мудрість і стійкість у випробуваннях — як у житті патріарха Софронія, так і в подвигах печерського затворника.
    1
    86переглядів
  • Патріарха Філарета госпіталізували
    Київська Митрополія ПЦУ повідомила, що його стан погіршився через загострення хронічних хвороб.

    Філарету нині 97 років. Упродовж багатьох років він очолював УПЦ Київського патріархату. Згодом Православна церква України отримала томос від Вселенського патріарха й назвала Філарета своїм Почесним патріархом.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    Патріарха Філарета госпіталізували Київська Митрополія ПЦУ повідомила, що його стан погіршився через загострення хронічних хвороб. Філарету нині 97 років. Упродовж багатьох років він очолював УПЦ Київського патріархату. Згодом Православна церква України отримала томос від Вселенського патріарха й назвала Філарета своїм Почесним патріархом. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    57переглядів
  • 9 березня (22 лютого за юліанським календарем) кожного року православна церква вшановує пам’ять сорока Севастійських мучеників (Сорок святих).

    Римські воїни служили в місті Севастія (сучасне місто Сівас). Воєначальник Агрікола жорстоко катував воїнів, поставивши їх в крижане озеро, та зрештою спалив на вогні, відбивши гомілки Севастійським мученикам через те, що вони не зрадили віру Христа й не повернулись до язичництва.
    9 березня (22 лютого за юліанським календарем) кожного року православна церква вшановує пам’ять сорока Севастійських мучеників (Сорок святих). Римські воїни служили в місті Севастія (сучасне місто Сівас). Воєначальник Агрікола жорстоко катував воїнів, поставивши їх в крижане озеро, та зрештою спалив на вогні, відбивши гомілки Севастійським мученикам через те, що вони не зрадили віру Христа й не повернулись до язичництва.
    76переглядів
  • #історія #події
    1946 рік: «Львівський собор» — церковний трибунал під дулами НКВС
    ​8 березня 1946 року у соборі святого Юра розпочав свою роботу так званий «Львівський собор», який увійшов в історію як Псевдособор. Це не був релігійний захід — це була цинічна спецоперація сталінського режиму, спрямована на повну ліквідацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

    ​Варто розуміти контекст: на момент проведення «собору» вся ієрархія УГКЦ на чолі з Йосифом Сліпим уже рік перебувала під арештом у радянських тюрмах. Делегатів збирали за списками НКВС, залякуючи репресіями або зваблюючи обіцянками. Керувала процесом «ініціативна група» на чолі з Гавриїлом Костельником, який діяв під жорстким тиском чекістів.

    ​Головною метою «собору» було проголосити розрив з Ватиканом і «возз'єднання» з російською православною церквою. Це був удар не лише по вірі, а й по національній ідентичності західних українців, для яких греко-католицька церква десятиліттями була духовним та культурним осередком, що не підкорявся москві.

    ​Наслідки були катастрофічними: тисячі священників, які відмовилися «переходити на православ'я», були відправлені до ГУЛАГу, а майно громад конфісковано. Проте радянська влада прорахувалася — УГКЦ не зникла, а пішла у глибоке підпілля, ставши «Церквою катакомб», найбільшою забороненою релігійною спільнотою у світі.

    ​Сьогодні ми згадуємо ці події як приклад того, що стається, коли держава намагається приватизувати совість людей. Львівський псевдособор став символом незламності тих, хто обрав тюрму замість зради, і врешті-решт дочекався легалізації своєї Церкви у 1989 році.
    #історія #події 1946 рік: «Львівський собор» — церковний трибунал під дулами НКВС ⛪⛓️ ​8 березня 1946 року у соборі святого Юра розпочав свою роботу так званий «Львівський собор», який увійшов в історію як Псевдособор. Це не був релігійний захід — це була цинічна спецоперація сталінського режиму, спрямована на повну ліквідацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ). 👤🚫 ​Варто розуміти контекст: на момент проведення «собору» вся ієрархія УГКЦ на чолі з Йосифом Сліпим уже рік перебувала під арештом у радянських тюрмах. Делегатів збирали за списками НКВС, залякуючи репресіями або зваблюючи обіцянками. Керувала процесом «ініціативна група» на чолі з Гавриїлом Костельником, який діяв під жорстким тиском чекістів. 📄🔫 ​Головною метою «собору» було проголосити розрив з Ватиканом і «возз'єднання» з російською православною церквою. Це був удар не лише по вірі, а й по національній ідентичності західних українців, для яких греко-католицька церква десятиліттями була духовним та культурним осередком, що не підкорявся москві. 🕯️⚔️ ​Наслідки були катастрофічними: тисячі священників, які відмовилися «переходити на православ'я», були відправлені до ГУЛАГу, а майно громад конфісковано. Проте радянська влада прорахувалася — УГКЦ не зникла, а пішла у глибоке підпілля, ставши «Церквою катакомб», найбільшою забороненою релігійною спільнотою у світі. 🌲⛪ ​Сьогодні ми згадуємо ці події як приклад того, що стається, коли держава намагається приватизувати совість людей. Львівський псевдособор став символом незламності тих, хто обрав тюрму замість зради, і врешті-решт дочекався легалізації своєї Церкви у 1989 році. ⏳🌤️
    1
    109переглядів
  • #історія #факт
    «Людина, що зупинила вогонь»: Подвиг капітана Степана Закревського
    ​Липень 1811 року вписаний у пам'ять Києва не золотом бань, а чорним попелом. Тоді Поділ, серце ремісничого та торгового міста, перетворився на розпечене пекло. Пожежа, що спалахнула на Житньому ринку, за лічені години охопила вузькі дерев'яні вулички. У повітрі стояв такий жар, що дзвони на церквах починали плавитися, а Дніпро здавався єдиним шляхом до порятунку для тисяч охоплених панікою містян.

    ​Серед цього хаосу постала постать капітана Степана Закревського, пожежного старости, чиє ім'я сьогодні навряд чи знайдеш у популярних путівниках. Коли стало зрозуміло, що заливати вогонь водою — марна справа, а стихія рухається до Гостинного двору та магістрату, Закревський прийняв рішення, яке багато хто назвав безумством. Він наказав не гасити, а... руйнувати.

    ​Під його керівництвом пожежні та добровольці почали зносити вцілілі будинки на шляху вогню, створюючи порожнечу — «мертву зону», де полум'ю не було за що зачепитися. Це був акт відчаю та стратегічного генія одночасно. Розлючений натовп, бачачи, як за наказом капітана руйнують їхні домівки, ледь не вчинив самосуд. Закревського проклинали, у нього летіло каміння, а чиновники погрожували трибуналом за нищення майна.

    ​Проте саме ця «лінія розриву» зупинила стіну вогню. Степан Закревський стояв у самому диму, з обпаленим обличчям, керуючи діями людей, поки останній язик полум'я не згас перед порожнім майданчиком. Він врятував частину Подолу та Верхнє місто, куди вогонь міг перекинутися схилами.
    ​Після катастрофи, коли емоції вщухли, стало зрозуміло: без його жорсткої волі Києва, яким ми його знаємо, могло б не залишитися.

    Капітан не шукав слави — він просто виконав свій професійний обов’язок ціною власної репутації та спокою. Сьогодні, проходячи повідреставрованими вуличками Подолу, ми ступаємо по землі, яку він буквально вирвав із пащі вогню, пожертвувавши малим, щоб зберегти велике.
    #історія #факт «Людина, що зупинила вогонь»: Подвиг капітана Степана Закревського 🏛️🔥 ​Липень 1811 року вписаний у пам'ять Києва не золотом бань, а чорним попелом. Тоді Поділ, серце ремісничого та торгового міста, перетворився на розпечене пекло. Пожежа, що спалахнула на Житньому ринку, за лічені години охопила вузькі дерев'яні вулички. У повітрі стояв такий жар, що дзвони на церквах починали плавитися, а Дніпро здавався єдиним шляхом до порятунку для тисяч охоплених панікою містян. 💨 ​Серед цього хаосу постала постать капітана Степана Закревського, пожежного старости, чиє ім'я сьогодні навряд чи знайдеш у популярних путівниках. Коли стало зрозуміло, що заливати вогонь водою — марна справа, а стихія рухається до Гостинного двору та магістрату, Закревський прийняв рішення, яке багато хто назвав безумством. Він наказав не гасити, а... руйнувати. 🛠️ ​Під його керівництвом пожежні та добровольці почали зносити вцілілі будинки на шляху вогню, створюючи порожнечу — «мертву зону», де полум'ю не було за що зачепитися. Це був акт відчаю та стратегічного генія одночасно. Розлючений натовп, бачачи, як за наказом капітана руйнують їхні домівки, ледь не вчинив самосуд. Закревського проклинали, у нього летіло каміння, а чиновники погрожували трибуналом за нищення майна. 📜 ​Проте саме ця «лінія розриву» зупинила стіну вогню. Степан Закревський стояв у самому диму, з обпаленим обличчям, керуючи діями людей, поки останній язик полум'я не згас перед порожнім майданчиком. Він врятував частину Подолу та Верхнє місто, куди вогонь міг перекинутися схилами. ​Після катастрофи, коли емоції вщухли, стало зрозуміло: без його жорсткої волі Києва, яким ми його знаємо, могло б не залишитися. Капітан не шукав слави — він просто виконав свій професійний обов’язок ціною власної репутації та спокою. Сьогодні, проходячи повідреставрованими вуличками Подолу, ми ступаємо по землі, яку він буквально вирвав із пащі вогню, пожертвувавши малим, щоб зберегти велике. 🕯️🏘️
    1
    185переглядів
  • #історія #речі
    Уявіть собі епоху, коли чхнути в пристойному товаристві вважалося не ознакою застуди, а жестом вищого пілотажу та вишуканого смаку. Ласкаво просимо у XVIII століття — золоту еру кишенькової табакерки, предмета, який був для тогочасного джентльмена чимсь середнім між сучасним смартфоном та коштовним годинником.

    Табакерка — це не просто коробочка для подрібненого тютюну. Це була візитна картка, маніфест багатства та головний інструмент світського флірту. Процес виймання табакерки з кишені перетворювався на міні-виставу: легке клацання кришки, витончений жест пальцями, елегантне піднесення дрібки порошку до ніздрів… і, нарешті, той самий кульмінаційний «апчхи!», що ставив крапку в інтелектуальній бесіді.

    Естетика в кишені:
    Матеріали: Якщо ви були просто багаті, ваша табакерка була зі срібла. Якщо ви були непристойно багаті — із золота, інкрустована емаллю, перламутром або черепаховим панциром. Деякі екземпляри коштували дорожче за невеликий маєток разом із кріпаками.
    Секретні опції: Існували табакерки з подвійним дном (для любовних записок), із вбудованими музичними механізмами або навіть із мініатюрними годинниками. Це був гаджет «все в одному» задовго до появи силіконової долини.
    Цікаво, що церква спочатку намагалася боротися з цією модою, називаючи нюхання тютюну «сухою пиятикою». Папа Урбан VIII навіть погрожував відлученням кожному, хто наважиться чхнути в храмі. Але мода виявилася сильнішою за догми: вже через століття священики самі замовляли табакерки з біблійними сюжетами на кришках.

    Побутує міф, що табакерки зникли, бо люди раптом усвідомили шкоду тютюну. Насправді їх «вбили» папіроси. Світ прискорився, і на довгі церемонії з відкриванням золотих коробочок просто не залишилося часу. Ми проміняли розкішний ритуал на швидкий перекур, втративши при цьому можливість витончено чхнути в обличчя вічності.

    Сьогодні ці предмети розкоші припадають пилом у музеях, нагадуючи нам про часи, коли навіть шкідлива звичка мала виглядати як справжній витвір мистецтва.
    #історія #речі Уявіть собі епоху, коли чхнути в пристойному товаристві вважалося не ознакою застуди, а жестом вищого пілотажу та вишуканого смаку. Ласкаво просимо у XVIII століття — золоту еру кишенькової табакерки, предмета, який був для тогочасного джентльмена чимсь середнім між сучасним смартфоном та коштовним годинником. Табакерка — це не просто коробочка для подрібненого тютюну. Це була візитна картка, маніфест багатства та головний інструмент світського флірту. Процес виймання табакерки з кишені перетворювався на міні-виставу: легке клацання кришки, витончений жест пальцями, елегантне піднесення дрібки порошку до ніздрів… і, нарешті, той самий кульмінаційний «апчхи!», що ставив крапку в інтелектуальній бесіді. ✨ Естетика в кишені: Матеріали: Якщо ви були просто багаті, ваша табакерка була зі срібла. Якщо ви були непристойно багаті — із золота, інкрустована емаллю, перламутром або черепаховим панциром. Деякі екземпляри коштували дорожче за невеликий маєток разом із кріпаками. Секретні опції: Існували табакерки з подвійним дном (для любовних записок), із вбудованими музичними механізмами або навіть із мініатюрними годинниками. Це був гаджет «все в одному» задовго до появи силіконової долини. Цікаво, що церква спочатку намагалася боротися з цією модою, називаючи нюхання тютюну «сухою пиятикою». Папа Урбан VIII навіть погрожував відлученням кожному, хто наважиться чхнути в храмі. Але мода виявилася сильнішою за догми: вже через століття священики самі замовляли табакерки з біблійними сюжетами на кришках. 📜 Побутує міф, що табакерки зникли, бо люди раптом усвідомили шкоду тютюну. Насправді їх «вбили» папіроси. Світ прискорився, і на довгі церемонії з відкриванням золотих коробочок просто не залишилося часу. Ми проміняли розкішний ритуал на швидкий перекур, втративши при цьому можливість витончено чхнути в обличчя вічності. Сьогодні ці предмети розкоші припадають пилом у музеях, нагадуючи нам про часи, коли навіть шкідлива звичка мала виглядати як справжній витвір мистецтва. 💎🌬️
    1
    192переглядів
  • 28 березня у місті Біла Церква пройшов Чемпіонат Київської області з класичного пауерліфтингу серед всіх вікових груп. Вихованці тренера з пауерліфтингу ДЮСШ відділу фізичної культури та спорту Броварської міської раи Едуарда Мурадова вдало виступили та зайняли наступні місця.
    Перші місця посіли:
    -Рудий Назарій вагова категорія 53кг.
    -Мінтянський Андрій кат. 59кг.
    -Сушко Матвій кат. 83кг.
    -Горева Євгенія кат. 69кг.
    2 місце:
    -Касіч Артем вагова категорія до 120кг.
    -Барабаш Даніїл кат. 74кг.
    3 місце:
    -Сушко Анна вагова категорія 47кг.
    #Броварська_міська_рада #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #brovarysport
    #ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР
    28 березня у місті Біла Церква пройшов Чемпіонат Київської області з класичного пауерліфтингу серед всіх вікових груп. Вихованці тренера з пауерліфтингу ДЮСШ відділу фізичної культури та спорту Броварської міської раи Едуарда Мурадова вдало виступили та зайняли наступні місця. Перші місця посіли: -Рудий Назарій вагова категорія 53кг. -Мінтянський Андрій кат. 59кг. -Сушко Матвій кат. 83кг. -Горева Євгенія кат. 69кг. 2 місце: -Касіч Артем вагова категорія до 120кг. -Барабаш Даніїл кат. 74кг. 3 місце: -Сушко Анна вагова категорія 47кг. #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #brovarysport #ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    88переглядів
  • Київська Обласна Федерація БОКСУ

    6 березня 2022 року, чотири роки тому, звершивши свій героїчний подвиг і віддавши життя, захищаючи Україну, загинув Олександр Олександрович Марченко.
    Олександр Марченко — президент Білоцерківської міської федерації боксу (2007–2022 рр.), підприємець, громадський та політичний діяч, народний депутат України VIII скликання, офіцер,
    Захисник — Герой України.
    У ці дні чотири роки тому ворог щосили намагався прорватися та захопити столицю України.
    Після двох тижнів неймовірно жорстоких артилерійських обстрілів, бомбардувань з літаків і гелікоптерів ворог вдався до масованої атаки, намагаючись обійти наші позиції з флангів.
    Рятуючи своїх підлеглих, «Каменяр» наказав особовому складу відступати, а сам разом із трьома побратимами прийняв свій останній бій, прикриваючи відступ товаришів.
    Востаннє він вийшов на зв’язок по рації:
    ❝ Я сильно 300-й, мене не шукайте. Навколо кацапи. Слава Україні! ❞
    Командир взводу, головний сержант Олександр Марченко — «Каменяр» — загинув 6 березня 2022 року у селищі Мощун, відбиваючи чергову атаку російської навали, обороняючи Київ та захищаючи Україну.
    Олександра Олександровича поховали 3 квітня 2022 року у місті Біла Церква, на Алеї Героїв кладовища «Сухий Яр».
    Світла та вічна пам’ять Герою!
    Світла та вічна пам’ять усім, хто загинув за Україну!
    Пам’ятаємо, якою ціною нам дається перемога, завдяки кому і чому ми можемо жити своє життя.
    Боротьба триває.
    Слава Україні!
    #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Київська Обласна Федерація БОКСУ 6 березня 2022 року, чотири роки тому, звершивши свій героїчний подвиг і віддавши життя, захищаючи Україну, загинув Олександр Олександрович Марченко. Олександр Марченко — президент Білоцерківської міської федерації боксу (2007–2022 рр.), підприємець, громадський та політичний діяч, народний депутат України VIII скликання, офіцер, Захисник — Герой України. У ці дні чотири роки тому ворог щосили намагався прорватися та захопити столицю України. Після двох тижнів неймовірно жорстоких артилерійських обстрілів, бомбардувань з літаків і гелікоптерів ворог вдався до масованої атаки, намагаючись обійти наші позиції з флангів. Рятуючи своїх підлеглих, «Каменяр» наказав особовому складу відступати, а сам разом із трьома побратимами прийняв свій останній бій, прикриваючи відступ товаришів. Востаннє він вийшов на зв’язок по рації: ❝ Я сильно 300-й, мене не шукайте. Навколо кацапи. Слава Україні! ❞ Командир взводу, головний сержант Олександр Марченко — «Каменяр» — загинув 6 березня 2022 року у селищі Мощун, відбиваючи чергову атаку російської навали, обороняючи Київ та захищаючи Україну. Олександра Олександровича поховали 3 квітня 2022 року у місті Біла Церква, на Алеї Героїв кладовища «Сухий Яр». Світла та вічна пам’ять Герою! Світла та вічна пам’ять усім, хто загинув за Україну! Пам’ятаємо, якою ціною нам дається перемога, завдяки кому і чому ми можемо жити своє життя. Боротьба триває. Слава Україні!🇺🇦 #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    145переглядів
  • #дати #свята
    Конон Городник: Коли свята традиція зустрічається з агротехнологіями
    Сьогодні, 5 березня, за новоюліанським календарем ми вшановуємо пам’ять святого мученика Конона Ісаврійського. В українському народному побуті цей день отримав назву Конон Городник. Це той самий момент у році, коли релігійний суворий дух поступається місцем практичному селянському прагматизму.

    Якщо ви думали, що «тайм-менеджмент» вигадали в Кремнієвій долині, то ви просто не чули про Конона. Наші предки вірили: саме цього дня потрібно офіційно відкривати городній сезон, навіть якщо на вулиці ще лежить сніг або земля нагадує бетон.

    Чому Конон — «Городник»?
    Святий Конон жив у III столітті в Ісаврії (сучасна Туреччина). Він був простою людиною, яка займалася городництвом і вела тихе, праведне життя. Проте в Україні його постать трансформувалася в головного патрона всіх, хто має справу із землею.
    Ритуальне копання: Існувала непохитна традиція: на Конона треба обов’язково хоча б тричі вдарити лопатою по землі або символічно перекопати невеличку ділянку. Вважалося, що це гарантує врожай і захищає городину від засухи чи шкідників.
    Замовляння на врожай: Копаючи землю, господарі примовляли: «На Конона на город завітай, щоб був добрий урожай». Це був своєрідний психологічний контракт із природою перед початком великої роботи.
    Захист від черв’яків: На Конона також «виживали» з городу комах та гризунів. Для цього викопували три невеликі ямки, присвячуючи їх засусі, хробакам та морозу — вважалося, що після такого «жертвоприношення» вони не чіпатимуть розсаду.

    Реальність та прикмети
    Звісно, 5 березня в наших широтах — це ще не час садити помідори у відкритий ґрунт (хіба що ви екстремал). Проте з точки зору перевірки насіння, підготовки парників та планування посівів — дата ідеальна. Агрономи підтвердять: березневий день рік годує.

    Народний синоптик: Якщо на Конона ясно і сонячно — літо буде теплим, а град не поб'є врожай.
    Перевірка запасів: Саме в цей час колись проводили ревізію в коморах: скільки картоплі залишилося на посадку, а скільки — «на суп».

    Сучасний погляд
    Сьогодні Конон Городник міг би бути амбасадором органічного землеробства або вертикальних ферм. В епоху, коли власна грядка (навіть якщо це балконний ящик із мікрозеленню) стала символом автономності та екологічності, це свято набуває нового змісту. Це день поваги до землі, яка нас годує, і до праці, яка вимагає терпіння.

    Українці завжди були нацією хліборобів, і навіть у цифрову еру нас непереборно тягне «щось посадити», як тільки березневе сонце починає пригрівати. Тож, якщо у вас є хоча б один вазон на підвіконні — сьогодні ваш професійний день.

    Донедавна (за старим, юліанським календарем) день святого Конона Ісаврійського припадав на 18 березня. Багато хто звик саме до цієї дати, і вона закарбувалася в народній пам'яті як «Конон Городник».
    Однак, з 1 вересня 2023 року Православна церква України та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар. За цим календарем усі неперехідні свята змістилися на 13 днів назад.
    18 березня (старий стиль) - 13 днів = 5 березня (новий стиль).
    Отже, 5 березня 2026 року, за офіційним церковним календарем в Україні — саме день пам'яті мученика Конона.

    2. Скептичний погляд на "Городника"
    13 днів різниці в березні — це прірва.
    18 березня: Земля вже частіше прогрівається, прикмети про "початок оранки" виглядають реалістичніше.
    5 березня: В Україні це часто ще глибока зима з нічними заморозками.
    Народні прикмети формувалися століттями під старий стиль (який тоді був фактично "новим"). Тому, хоча за церковним календарем свято "переїхало", природа може про це ще не знати.

    Українська Вікіпедія вказує дату пам'яті 5 березня (за новим стилем).
    Офіційний календар ПЦУ підтверджує 5 березня як день пам'яті преподобного Конона.
    Висновок.
    Оскільки ми живемо в реаліях нового календаря, 5 березня — офіційний день цього святого. Це чудовий приклад того, як релігійні реформи іноді "б'ються" з кліматичними реаліями та народними звичками.
    #дати #свята Конон Городник: Коли свята традиція зустрічається з агротехнологіями 🌱 Сьогодні, 5 березня, за новоюліанським календарем ми вшановуємо пам’ять святого мученика Конона Ісаврійського. В українському народному побуті цей день отримав назву Конон Городник. Це той самий момент у році, коли релігійний суворий дух поступається місцем практичному селянському прагматизму. 🥕 Якщо ви думали, що «тайм-менеджмент» вигадали в Кремнієвій долині, то ви просто не чули про Конона. Наші предки вірили: саме цього дня потрібно офіційно відкривати городній сезон, навіть якщо на вулиці ще лежить сніг або земля нагадує бетон. ❄️ Чому Конон — «Городник»? 🧐 Святий Конон жив у III столітті в Ісаврії (сучасна Туреччина). Він був простою людиною, яка займалася городництвом і вела тихе, праведне життя. Проте в Україні його постать трансформувалася в головного патрона всіх, хто має справу із землею. 🧺 Ритуальне копання: Існувала непохитна традиція: на Конона треба обов’язково хоча б тричі вдарити лопатою по землі або символічно перекопати невеличку ділянку. Вважалося, що це гарантує врожай і захищає городину від засухи чи шкідників. ⛏️ Замовляння на врожай: Копаючи землю, господарі примовляли: «На Конона на город завітай, щоб був добрий урожай». Це був своєрідний психологічний контракт із природою перед початком великої роботи. 🌾 Захист від черв’яків: На Конона також «виживали» з городу комах та гризунів. Для цього викопували три невеликі ямки, присвячуючи їх засусі, хробакам та морозу — вважалося, що після такого «жертвоприношення» вони не чіпатимуть розсаду. 🐛 Реальність та прикмети ☀️ Звісно, 5 березня в наших широтах — це ще не час садити помідори у відкритий ґрунт (хіба що ви екстремал). Проте з точки зору перевірки насіння, підготовки парників та планування посівів — дата ідеальна. Агрономи підтвердять: березневий день рік годує. 🚜 Народний синоптик: Якщо на Конона ясно і сонячно — літо буде теплим, а град не поб'є врожай. Перевірка запасів: Саме в цей час колись проводили ревізію в коморах: скільки картоплі залишилося на посадку, а скільки — «на суп». 🥔 Сучасний погляд 📱 Сьогодні Конон Городник міг би бути амбасадором органічного землеробства або вертикальних ферм. В епоху, коли власна грядка (навіть якщо це балконний ящик із мікрозеленню) стала символом автономності та екологічності, це свято набуває нового змісту. Це день поваги до землі, яка нас годує, і до праці, яка вимагає терпіння. 🥗 Українці завжди були нацією хліборобів, і навіть у цифрову еру нас непереборно тягне «щось посадити», як тільки березневе сонце починає пригрівати. Тож, якщо у вас є хоча б один вазон на підвіконні — сьогодні ваш професійний день. 🌻 Донедавна (за старим, юліанським календарем) день святого Конона Ісаврійського припадав на 18 березня. Багато хто звик саме до цієї дати, і вона закарбувалася в народній пам'яті як «Конон Городник». 🗓️ Однак, з 1 вересня 2023 року Православна церква України та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар. За цим календарем усі неперехідні свята змістилися на 13 днів назад. 18 березня (старий стиль) - 13 днів = 5 березня (новий стиль). Отже, 5 березня 2026 року, за офіційним церковним календарем в Україні — саме день пам'яті мученика Конона. ⛪ 2. Скептичний погляд на "Городника" 🔍 13 днів різниці в березні — це прірва. 18 березня: Земля вже частіше прогрівається, прикмети про "початок оранки" виглядають реалістичніше. 5 березня: В Україні це часто ще глибока зима з нічними заморозками. Народні прикмети формувалися століттями під старий стиль (який тоді був фактично "новим"). Тому, хоча за церковним календарем свято "переїхало", природа може про це ще не знати. ❄️ Українська Вікіпедія вказує дату пам'яті 5 березня (за новим стилем). Офіційний календар ПЦУ підтверджує 5 березня як день пам'яті преподобного Конона. Висновок. Оскільки ми живемо в реаліях нового календаря, 5 березня — офіційний день цього святого. Це чудовий приклад того, як релігійні реформи іноді "б'ються" з кліматичними реаліями та народними звичками. 😉
    1
    335переглядів
  • 🏋🏼‍♀️Кубок України з важкої атлетики з 23 по 28 лютого розіграли у Луцьку, з якого збірна Київщини повертається з бронзовими трофеями.

    🏋🏼‍♀️🏋🏼‍♀️Результати виступу вихованців СПОРТЛІЦЕЙ м. Біла Церква, підопічних Василя і Андрія Ковальчуків та Євгенія Никоненка:

    Уляна Назаренко у ваговій категорії до 77 кг посіла 3 місце

    Олександр Фіялко взяв бронзу у вазі до 60 кг

    Трішки не вистачило до пʼєдесталу пошани Вікторії Федченко - вона стала четвертою (58 кг).
    https://t.me/Sport_KODA/3200
    #спорт_Київщини @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🏆🏋🏼‍♀️Кубок України з важкої атлетики з 23 по 28 лютого розіграли у Луцьку, з якого збірна Київщини повертається з бронзовими трофеями. 🏋🏼‍♀️🏋🏼‍♀️🏋️‍♂️Результати виступу вихованців СПОРТЛІЦЕЙ м. Біла Церква, підопічних Василя і Андрія Ковальчуків та Євгенія Никоненка: 🥉Уляна Назаренко у ваговій категорії до 77 кг посіла 3 місце 🥉Олександр Фіялко взяв бронзу у вазі до 60 кг Трішки не вистачило до пʼєдесталу пошани Вікторії Федченко - вона стала четвертою (58 кг). https://t.me/Sport_KODA/3200 #спорт_Київщини @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    130переглядів
Більше результатів