ЗАКРИЛО СОНЦЕ Закрило сонце з жалю жовті очі, Зітхнуло тихо небо голубе, А теплий вітер раз у раз шепоче: Скажи, за що розп'яли Тебе? Чи Ти завдав комусь хоч трішки болю? Чи Ти бажав комусь хоч крихти зла? Ні, Ти хотів, щоби повсюди воля | Твого Отця Небесного була! | (2) І вітер полетів кудись за обрій, Усе застигло в мовчанці німій, Поглянь з хреста, о, Спасе мій предобрий, На світ цілий, народ зболілий Твій. Любов Твоя свята не знає міри, Вона палає в серці, наче жар. Спали наш гнів, спали нашу невіру, | А нас прийми собі у жертву, в дар! | (2) Ми хочемо в сліди Твої ступати, Які до щастя вічного ведуть, Дай світла сили душі рятувати, Що по дорозі темряви ідуть. Ти є життя і правда, і дорога, Твоє святе Ім'я здолає страх. Із нами будь! Де Ти — там перемога! | Любов у серці, усміх на устах! | (2) ©️ о. Олексій Філюк З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день". https://youtu.be/iBP1cUYTRX4?si=My9xHiN_eEp58TSQ ------------

ЗАКРИЛО СОНЦЕ Закрило сонце з жалю жовті очі, Зітхнуло тихо небо голубе, А теплий вітер раз у раз шепоче: Скажи, за що розп'яли Тебе? Чи Ти завдав комусь хоч трішки болю? Чи Ти бажав комусь хоч крихти зла? Ні, Ти хотів, щоби повсюди воля | Твого Отця Небесного була! | (2) І вітер полетів кудись за обрій, Усе застигло в мовчанці німій, Поглянь з хреста, о, Спасе мій предобрий, На світ цілий, народ зболілий Твій. Любов Твоя свята не знає міри, Вона палає в серці, наче жар. Спали наш гнів, спали нашу невіру, | А нас прийми собі у жертву, в дар! | (2) Ми хочемо в сліди Твої ступати, Які до щастя вічного ведуть, Дай світла сили душі рятувати, Що по дорозі темряви ідуть. Ти є життя і правда, і дорога, Твоє святе Ім'я здолає страх. Із нами будь! Де Ти — там перемога! | Любов у серці, усміх на устах! | (2) ©️ о. Олексій Філюк З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день". https://youtu.be/iBP1cUYTRX4?si=My9xHiN_eEp58TSQ ------------

#тварини Червоні журавлі співають дуетом, відбувається це зазвичай у процесі першого спарювання, а потім, познайомившись, пара спаровується тільки один з одним і співає в парі все життя.

#ліричний_реалізм Забута весна Марія, шістдесят років якої лягли на плечі витонченою, але відчутною вагою, стискала в руці ключі від будинку. Це були не просто ключі від дверей, це були залізні артефакти відчиненого минулого. Вона стояла біля хвіртки свого родового маєтку, який бачила востаннє двадцять років тому. Будинок, колись світлий і гомінкий, тепер стояв покритий патиною забуття, мов старовинна мідна монета. Його вікна, засліплені брудом і пилом, дивилися на неї очима сліпого мудреця. Вона приїхала з єдиною, прагматичною метою: продати. Поставити крапку, закрити стару бухгалтерську книгу, перетворивши пам'ять на цілком ліквідний капітал. Марія намагалася бути твердою. Це лише нерухомість, Маріє. Це цегла і дерево. Ніякої сентиментальності. Але щойно вона зробила крок за хвіртку, прагматичний щит розколовся. Повітря тут було не таким, як у місті. Воно було густим, майже в'язким, настояним на запаху моху, вологої, перепрілої землі та гнилої деревини. Цей аромат був як раптовий, несподіваний акорд із забутої мелодії, що одразу переніс її у дитинство. Вона вдихнула його, і відчула, як її внутрішнє, давно заблоковане "Я" почало тремтіти. Перед нею лежав Сад. Не доглянутий, не розчесаний, а дикий, буйний, ліс-самоучка, який взяв гору над людським втручанням. Зарості були схожі на густі, зелені спогади, що затягнули все, не даючи забути. Марія, наче археолог, почала розгрібати цей шар часу. Ось, під густим плющем, що був схожий на закам’яніле водоспадне волосся, вона знайшла її. Стару гойдалку. Ланцюги її проіржавіли, дошка зсіла, але вона все ще висіла, мов покинута сльоза часу. Саме тут вона гойдалася з молодшим братом, який так і не дожив до повноліття. Він сміявся дзвінко, немов кришталеві намистини, що розсипалися по траві. Його сміх, який ніколи не мав шансу перетворитися на дорослий голос, тепер звучав у її голові. Дикі, невгамовні троянди пробивалися крізь бур'яни — це була уперта, незламна краса, яка відмовлялася вмирати. Вони були як її мати, яка завжди казала: Краса — це завжди боротьба проти байдужості. Вона підійшла до будинку. Веранда, її улюблений притулок, була закрита. Скло в старих різьблених рамах було запилене, але крізь нього проникали тонкі, як золоті голки, промені осіннього сонця. Ця гра світла на запилених шибках створювала відчуття театральної містифікації, де звичайний простір перетворювався на сцену для минулого. Саме через це вікно, загорнута в бабусин плед, вона спостерігала за першим, чистим снігом, який здавався манною небесною на грубій, чорній землі. У кишені старої куртки, яку вона знайшла на вішаку, вона відчула холодний дотик металу. Це був старий, іржавий ключ, покритий зеленою патиною. Він не підходив до вхідних дверей. Це був ключ від Літньої Альтанки — невеликої, круглої споруди, що стояла в найглибшому кутку саду, де її стіни були обвиті диким виноградом. Альтанка! Це було місце першої таємниці. Тут відбувалися її перші, несміливі зустрічі з Олексою, її юнацьким коханням. Він був сором'язливим, але його руки, коли він торкався її, були теплими, як щойно випечений хліб. Їхнє кохання було коротким, як літній дощ, і обірвалося, коли її сім'я переїхала. Але він залишив глибокий, музичний слід у її пам'яті. Вона пам'ятала, як він вирізав на дерев'яному столі їхні ініціали — М і О, і сьогодні ці літери були не просто буквами, а таємним написом, зробленим голосом тиші. З настанням сутінків, які тут були глибокими, фіолетовими, майже оксамитовими, Марія сіла в альтанці. Вона торкнулася шорсткої, пропахної часом поверхні столу, де колись лежали їхні руки. У цю мить вона відчула не просто спогад, а майже фізичне, тремтяче відчуття присутності — м’який дотик матері до її волосся, задерикуватий поштовх брата в бік, тепло руки Олекси. Ці дотики, ці невидимі сліди були єдиною ниткою, яка пов'язувала її зі справжнім, незіпсованим, наївним "Я", яке вона поховала під шарами дорослого прагматизму. Вона усвідомила: продаж цього будинку — це не звільнення, а зрадництво своєї пам'яті. Якщо вона продасть це місце, вона продасть не цеглу, а частину своєї душі, де ще жевріла та Забута весна. Сльози, яких вона не проливала роками, нарешті знайшли вихід, і вони були чистими, як дощ, що змиває пил із квітів. Марія підвелася, відчуваючи не втому, а дивну, новітню рішучість. Вона скасувала продаж. Вона вирішила залишитися. Вона почне відновлювати Забуту весну — спершу в саду. Вона підніме ті дикі троянди, дасть нове життя гойдалці. Сад, який вона почне очищувати, стане метафорою її власного внутрішнього зцілення. Вона віднайшла ключ не до дверей, а до свого серця. Вона залишилася, щоб відновити не просто будинок, а зв'язок поколінь і своє власне, елегійне майбутнє.

Декілька минулих життів тому. Я в Донецьку. Про те, що колись житиму в Ясинуватій, ще гадки не маю!:) Служу в відділенні прикордонного контролю «Донецьк-авіа». Й яяяяяк розхворілася??? Служити нема кому, а я все кахикаю та хриплю, страшне!!! Їду до лікаря в аеропортовську поліклинику. Лікарняний закривати!:) Лікарка Ірина, до якої всі прикордонники прикріплені, бачить мене й починає підозрювати, що я собі хвостіт накашляла?:))) А я?:) А я - ні!:) Накашляла!:) Та не хвостіт, а, даруйте, геморой?:) Й продовжувати лікарняний вже в хірурга я категорично відмовляюся!:) Бо нема ж кому служити!:) Докторка виписує мені Троксевазин та Ескузан!:) Так. Від геморою!:) Мазь та краплі!:) Троксевазин - все зрозуміло. З Ескузаном якось все пішло не так?:))) Інструкція для кого?:) Інструкція ж винятково для слабаків?:) Нащо б я її читала?:) Сама собі роблю висновки, що Ескузан той потрібно до геморою прикладати?:) Телефоную докторці Ірині!:) - Ірусику??? Я тут спонжик для фізіомордії вмочила в ті краплі, що ти мені рекомендувала… А вони мені так нестерпно спиртягою смердять? Ти впевнена, що якщо я ті краплі на спонжику до запаленої дупи прикладу, то моїй дупі ця процедура на користь буде??? Докторка Ірина довго мовчить на іншому кінці телефонного звʼязку!:) Сопе роздратовано!:) Потім починає іржати з мене та перти вишукані матюччя!:) - Юльцю? Ти геть не сповна розуму??? Нащо їх до дупи прикладати??? Їх пити тре!!!:) Оооооотакої?:) Краплі? Від геморою? Пити?:) Й воно допоможе?:))) На багато років я ту історію, що характеризує мої виняткові розумові здібности, забула!:) Нещодавно комусь з колежанок розповідаю про той Ескузан? Згадую!:) Й вирішую, що мені ті краплі знов час приймати?:) Й що?:) Й ніщо!:))) В кухню винесла!:) На кухонний стіл прилаштувала!:) Щоб вони мені своєчасно потрапляли на очі?:) Перед їдою!:))) Жодного разу про них не згадала!!!:) Жаліюся Ірина Олександрова!:) Й розповідаю, що збираюся оооооооттакезними літерами написати слово ̶ж̶о̶п̶а̶ й повісити той транспарант на холодильник!:) Де я його просто не зможу не побачити?:))) Іруська до моєї ідеї якось критично поставилася?:))) Переконала, що на холодильнику таке нагадування про сьогоднішнє довкілля нашім з нею тоненьким душевним организаціям не на користь буде!:) Щоб цей процес таки зрушив з місця, я почекрижила коробочку, в якій пляшечка з краплями зберігалася!:) Й на холодильник присобачила!:) Й на стіл під прозору церату!:) Та ні ж!:) Розмір літер такий, що я не звертаю на ті нагадувальники ніякої уваги!:))) Ірина Леонідівна під ту ж церату на кухонному столі мені літерами побільше написала оте ключове слово!:))) Й що?:))) Будь як крути-верти?:) Не бачу!:))) Таки зберуся з думками й повернуся до початкового варіанту?:) А поки згадую про той Ескузан, тільки коли пляшечка з ним стоїть поруч з сіллю!:) Солити ВСЕ я ніколи не забуваю!:))) Й ще ж забула розповісти!:) Одна з моїх колежанок нещодавно якось примудрилася на підлогових вагах свою особисту цицьку зважити!:))) Сьогодні десь на просторах тенетів мемчік зустрівся?:) Про користь вівсянки!:))) Як я забула, що давно вже прийняла рішення бути чемною старою?:) Не знаю!:) Не втрималася!:) Надіслала той мемчик колежанці, яка з вагами та цицьками експертментувала!:) Бо вона ж ще й ту вівсянку полюбляє?:) Ви там як? Цілі?

📱Українці більше не отримуватимуть спам-дзвінки — блокуйте нав’язливі номери, — Федоров Тепер кожен українець може звернутися до свого оператора і допомогти заблокувати номер, з якого здійснювався дзвінок: ▪️Vodafone — у додатку або за номером: 111; ▪️Kyivstar — у додатку або за номером: 466; ▪️LifeCell — у додатку або за номером: 5433. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

— У мене сусідка, хоч й гарна, але стерво. — Чому? — Я їй всю електропроводку відремонтував, а вона хоч би спасибі дала. 😂😂

Росіяни катували та вбили підлітків із Мелітополя, звинувативши їх у «диверсії» Імена хлопців, яких російські окупанти викрали та звинуватили у «диверсійній діяльності», стали відомими завдяки проєкту Радіо Свобода «Ты как?», що збирає інформацію про зниклих і полонених дітей на тимчасово окупованих територіях. Це — Віктор Азаровський, Олег Шокол і Денис Василик. 4 вересня, під час дебатів напередодні Генеральної асамблеї ООН, заступниця міністра закордонних справ України Мар’яна Беца у своєму виступі згадала імена українських неповнолітніх, які перебувають у тюрмах на території рф. Вона також повідомила, що Павло Гримак і Даніїл Дахов були вбиті під час утримання, зазнавши катувань. Журналістам Радіо Свобода вдалося ознайомитися з копією постанови російського суду, отриманою з власних джерел. Згідно з документом, Віктора Азаровського затримали 31 жовтня 2023 року, а Олега Шокола та Дениса Василика — за день-два до цього. Усі троє — з Мелітополя. На момент затримання Віктору й Денису було по 16 років, а Олегу — 17. Російські силовики звинуватили підлітків в «організації терористичної групи», «підготовці диверсії» та «виготовленні вибухівки». За версією окупантів, хлопці нібито співпрацювали із Службою безпеки України й передавали координати об’єктів, що начебто дозволило, в тому числі, здійснити удар по комплексу «Привал охотника», де перебували військові рф. На поширених російською пропагандою відео підлітків змусили пройти у кайданках уздовж залізничних колій і зачитувати заздалегідь підготовлений текст про «закладення вибухівки» та «зв’язок із українською стороною». Російські слідчі стверджували, що з лютого 2022 до березня 2023 року хлопці начебто створили «терористичне угруповання» й висунули їм звинувачення за кількома тяжкими статтями Кримінального кодексу рф. За даними правозахисників, усіх трьох підлітків вивезли до росії й помістили у слідчий ізолятор №2 у Таганрозі, де їх утримували разом із дорослими в’язнями. Це місце відоме як одне з найжорстокіших у системі ФСБ — колишні в’язні свідчать про систематичні побиття, катування, утримання в темряві та відмову в медичній допомозі. 💬Віктору виповнилося 18 років просто у СІЗО. Його били, не давали спати, відмовляли в ліках. Він перестав їсти й говорити. Слідчі намагалися вибити з нього “зв’язки з СБУ”, — розповіла юристка Катерина Бобровська, яка супроводжує цю справу. За її словами, у хлопця почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: він майже не спав, не міг їсти, шкіра на руках була вкрита товстими кірками. Жодне звернення до медиків результату не дало. Джерела «РІА Південь» повідомляють, що двоє інших підлітків — Павло Гримак і Даніїл Дахов — загинули ще до етапування в росію. Окупанти повідомили батькам хлопців про їхню смерть, надавши результати «ДНК-експертизи». Однак тіла досі не передали родинам, що підтверджує: смерть підлітків не була випадковістю — їх замучили до смерті російські силовики. За матеріалами РІА-Південь https://ria-m.tv/ua/news/389838/torturi-ziznannya-i-smert-za-ukrainsku-pozitsiyu-scho-stalosya-z-pidlitkami-z-melitopolya-yakih-okupanti-priznali-diversantami-(foto-video).html

#новини Електрокар Xiaomi SU7 Ultra перетворився на смертельну пастку після аварії — авто врізалось у відбійник і спалахнуло за лічені секунди. Двері заблокувались, а очевидці не змогли розбити скло — машина буквально замкнула водія всередині. За даними ЗМІ, чоловік згорів живцем. Xiaomi поки мовчить, а акції компанії вже просіли на 6%.

#поезія час темного місяця відображення у воді: час іржавими стрілками на годиннику темного місяця бʼється мідними веслами зимною бронзою чорним золотом листя на дні послухай, що сичать на перехрестях голоси це звістка, що змії небесних доріг вже звили кубло понад хмарами вже гострять сани на вирій вже скоїлась осінь вже геть почорніли з дощу сни старої верби що полоще галузки у темнім потоці вибиваються з лінії берега на осінь посивілі сни могутньої ріки в пору темного місяця час іржавого листя чорне дзеркало неба вбирає проміння від тіні я дивилася прямо в твій морок як він лине, і тягне, і липне я оминаю трясовину рук, ману обіймів всі пастки твоїх ласк і стріли пальців та загрузаю в смолянисту ніч в твоєму голосі бо чорне твоє горло випалене піднебіння бо надто гарячі слова спалиш собі серце заплющуй очі засинай остання зірка падає у комин уже всього один сірник залишився бо всі відсиріли від безмірного вогкого суму в пору темного місяця червона цариця загортає коханців ховаючи шиї від шалу вітрів і частує багряним вином своїх вуст Олена Павлова