Схоже, цього разу Путін не отримав дозволу від Мадяра та Зеленського на проведення «мєропріятія» на Червоній площі😂У Москві вперше за 23 роки скасували пафосний концерт до так званого «дня росії». Той самий концерт, яким Кремль роками намагався продавати росіянам казку про «вєлікую дзяржаву», тепер тихенько запхали в якийсь будинок культури на околиці столиці.І це особливо смішно, бо ще недавно російська пропаганда верещала про «другу армію світу», «повний контроль» і «безпеку столиці». А тепер навіть сцени в центрі Москви бояться ставити.Окремий цирк — це артисти, які масово почали зливатися зі святкування. Схоже, співати про «вєлічіє» під звуки тривоги та вибухів уже не так комфортно, як раніше.Офіційну причину такого раптового перенесення Кремль не називає. Але ми всі її прекрасно знаємо.Мабуть, навіть у Москві почали розуміти: коли «вєлічіє» доводиться святкувати на околиці — це вже не свято, а евакуація 🤡

Книга "І знов я влізаю в танк..." Оксани Забужко дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". 02.11.2025 року. --------- Книгу "І знову я влізаю в танк..." Оксани Забужко я з такою увагою читала, як ніколи в житті. Все, як вона думає, що бачить, постерігає за подіями в Україні та українській культури, як все це змінилося за останні роки за час російсько-української війни, викликає в мене таку співзвучніть моїм баченням і спостереженням. Читала і розумію, що ми українці унікальний народ. Нас багато віків гнобили і принижували, хотіли знищити, як народ. Але ми не здалися, ми не лягли тим, хто був сильніший за нас. Ми боролися, і не дали наступним нащадкам забути, хто ми є, звідки, і яка мова є для нас рідною. Саме завдяки цьому, ми і вистояли перед агресивної політики "рф", бо ми не хотіли повертатися туди, де ми були до 1991 року. Головне, щоби ми не забули, за що ми зараз боремося. 01.06.2026 року. P.S. Тьотю Лесю, ще раз щиро дякую Вам за цю книгу, яку Ви мені подарували ще тоді, як ще була жива моя бабуся! Я дійсно отримала від цієї книги величезне задоволення, коли я її читала. Це ніби ковток свіжого повітря, коли наші полонені вже на волі і вони повернулися додому. Ця книга остаточно вселила мені віру в те, що все буде добре, і ми обов'язково Переможемо!✌️ Слава Україні!🇺🇦 Героям Слава!💙💛

Як працює російська пропаганда. Росіяни видали загиблих із Запоріжжя як загиблих в Старобільську Луганської області

Ліга кулачних боїв M13 FIGHTS відкрила сезон видовищних турнірів у Хмельницькому 26 квітня Захід поєднав вшанування пам’яті Героя України, уродженця міста, загиблого в боях спецпризначенця Костянтина Михальчука (позивний «Генерал»). Разом із тим це продовження місії ліги — поширювати культуру сили, розповідає засновник та організатор M13 FIGHTS Артем Грот: «Правий той, хто сильніший. M13 FIGHTS — це пропаганда сили. Чим сильнішим загалом буде населення — більш згуртованим, витривалим і готовим битися та захищатися, тим менше нам доведеться брати участь у війні». Перемогу в турнірі здобув військовий спецпідрозділу Тимура ГУР МО «Химера» — боєць із позивним «Шева». Ліга планує провести змагання в інших містах України. Наступний великий турнір планується у Києві. #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Россия пытается запугать Израиль через Украину: сохранит ли еврейское государство суверенитет решений или правительство Нетаньяху дрогнет под давлением Москвы Сохранит ли страна свободу собственных решений или позволит внешнему игроку очертить пределы допустимого? На фоне нового витка напряженности на Ближнем Востоке Россия усиливает информационное давление не только на Украину, но и на тех, кто готов сотрудничать с ней в сфере безопасности. Израиль все заметнее втягивается в эту конструкцию — как страна, которой фактически пытаются показать, где для нее должны проходить границы допустимого. Для этого Москва использует сразу несколько инструментов. Запускаются AI-фейки и другие вбросы, в которых Украину пытаются представить источником угрозы для региона, дискредитируют украинские антидроновые технологии и специалистов, а также распространяют ложь о «гибели украинских военных» в странах Залива, об «уничтожении склада» в Дубае и о «гибели 21 украинского специалиста». Одновременно в эту же схему все активнее вплетают Израиль, чтобы любой контакт с Украиной выглядел не как элемент безопасности, а как риск. Но реальные процессы идут в противоположную сторону. Саудовская Аравия, ОАЭ и Катар проявляют растущий интерес к украинскому опыту противодействия иранским беспилотным и ракетным угрозам. Во время визита Владимира Зеленского в регион в конце марта 2026 года обсуждалось расширение оборонного сотрудничества, включая обмен технологиями, совместное производство и развитие систем ПВО. То есть Москва пытается сорвать именно то сотрудничество, которое в регионе становится все более востребованным. Для Израиля это особенно чувствительно, потому что речь для него не теоретическая. Минобороны страны уже направляло компаниям запрос по решениям против дронов на оптоволокне — именно той угрозы, которая особенно ярко проявилась в войне России против Украины. А после назначения Романа Гофмана новым главой Мосада российский ТАСС 14 апреля 2026 года попытался сразу привязать это внутреннее решение Израиля к Украине и «российскому направлению». Москва уже пытается навесить «украинский ярлык» даже на внутренние кадровые и силовые решения Израиля. Следующий шаг выглядел еще жестче. Минобороны РФ опубликовало список из 21 предприятия в 12 странах, якобы являющихся «законными военными целями» из-за компонентов для украинских беспилотников. В списке оказались и израильские компании, хотя конкретных объяснений этому не дали. Включение израильских компаний в такие перечни — это форма внешнего давления на суверенное право государства самостоятельно определять направления международного сотрудничества, в том числе в сфере безопасности. Это уже не просто пропаганда, а попытка заранее сузить пространство решений для Израиля. Именно поэтому особенно важен кейс сухогруза ABINSK в Хайфе. Украина требовала задержать судно и конфисковать более 43 тысяч тонн пшеницы, которую Киев считает вывезенной с оккупированных территорий. Но 16 апреля 2026 года Гидеон Саар сообщил Андрею Сибиге, что судно уже ушло из порта, хотя ранее сообщалось, что о его заходе знали примерно за две недели. Скорее всего, в этой истории Израиль повел себя именно под давлением Москвы. И именно в этом смысле история с зерном важна не как частный портовый эпизод, а как пример того, что давление Кремля может работать не только через фейки и публичные угрозы, но и через атмосферу крайней осторожности там, где затронуты принцип, репутация и право Израиля действовать по собственному усмотрению. И здесь для Израиля возникает главный вывод. Вопрос сегодня не только в том, как Россия атакует Украину. Вопрос в том, позволит ли Израиль и правительство Нетаньяху внешнему давлению влиять на собственные решения — в технологиях, в безопасности, в партнерствах и в понимании собственных интересов. Москва атакует не только Киев. Москва тестирует Израиль. Читайте полностью: https://news.nikk.co.il/rossiya-pytaetsya-zapugat/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Russia #MiddleEast #Netanyahu

🇭🇺 Угорські вибори супроводжуються хвилею дезінформації про «український слід». У передвиборчому ефірі державних медіа Угорщини пролунали заяви про нібито підготовку Україною «кривавих заворушень» після виборів. Зокрема, в ефірі повідомили, що «Україна намагається спровокувати хаос за допомогою снайперів та операторів дронів». 🛑Подібні твердження вже з’являлися раніше, їх транслював телеканал M1, посилаючись на відео українського блогера без жодних доказів. 🛑Тоді ж у провладних медіа поширювалася теза, що «Володимир Зеленський хоче спровокувати збройні заворушення в Угорщині». 🛑Окремі «експерти» навіть закликали не випускати дітей на вулицю, стверджуючи, що «українці не зважають на вік». Журналіст Саболч Паньї зазначив, що кремлівська та угорська урядова пропаганда вже кілька тижнів просуває наратив про можливу «насильницьку акцію», яку нібито готують опозиція та Україна. У день виборів представники влади прямо заявили, що опозиційна сила «Тиса» нібито планує спровокувати «громадянську війну». Лідер опозиції Петер Мадяр відреагував на звинувачення: «Звична фідесівська паніка і брехня, нібито, хтось готує насильницькі акції або захоплення будівель після завершення голосування. Ймовірно, ці провокації вигадані моковитськими радниками, які перебувають в країні». Станом на 15:00 явка на виборах досягла 66,01% — проголосували 4 968 713 виборців. 🟡Це на 909 967 більше, ніж на попередніх виборах. 🟡Показники вже перевищили результати виборів 2010 та 2014 років, і значно випереджають темпи голосування 2022 року. 🟡Найвища явка зафіксована у Будапешті (69,23%) та області Пешт (69,67%), найнижча — у Боршод-Абауй-Земплен (60,08%). На тлі рекордної активності виборців інформаційна напруга лише зростає, а тема «зовнішнього втручання» стає одним із ключових інструментів політичної боротьби. https://t.me/Ukraineaboveallelse

ТЮРЬМА КАК «СКРЕПА»: почему «Бригада», «Брат» и «Слово пацана» объясняют Россию лучше, чем официальные речи Россию давно уже бессмысленно объяснять через парадные речи, фальшивые «традиционные ценности» и телевизионную мишуру. Намного честнее смотреть на нее через тюремную культуру, блатной код, культ силы, унижения и стаи. Именно эту мысль подробно разбирает подкаст «ТЮРЯГА-RU: Бригада, Брат, Слово пацана и другие хиты RU-культуры» от авторов Центра исследования мордоRU, где тюремная культура показана не как побочный продукт, а как один из базовых кодов российской общественной жизни. В обсуждаемом видео звучит жесткая, но точная формула: настоящую глубинную Россию удобнее всего читать через криминальную психологию. Не через официоз, не через школьные учебники и не через декорации «великой культуры», а через тюремную логику, где мир делится не на граждан, а на касты, где достоинство заменено статусом, а свобода подменена подчинением. Суть этой модели предельно проста и потому так живуча. Или ты «пахан», или ты «шестерка». Третьей позиции система не любит. Она плохо переносит автономного человека, который не хочет ни доминировать, ни подчиняться. Именно поэтому ей так нужен постоянный ритуал включения в стаю: через страх, через насилие, через символическую или буквальную кровь, через принуждение к участию. Именно поэтому такие продукты, как «Бригада», «Брат» и «Слово пацана», для понимания современной России значат порой больше, чем все официальные заявления кремля вместе взятые. Потому что там не маска. Там нутро. Когда бандит становится «героем», убийца — «мужиком с правдой», а насилие — «характером», это уже не кино. Это политическая и общественная прошивка. Это подготовка общества, в котором война, жестокость, вербовка зеков и культ доминирования воспринимаются не как сбой, а как естественное продолжение «понятий». В подкасте прямо проводится связка между вербовкой заключенных, пригожинской практикой и превращением бывшего зека в допустимого, а иногда даже героизированного участника войны. Формула звучит предельно мрачно: убил, сел, пошел на войну, снова убил, вышел — и стал частью нормы. Отсюда и вся их реальность: шансон вместо культуры, зона вместо социальной модели, страх вместо уважения, сила вместо права. А потом мир видит Бучу, ракеты по городам, Z-истерику и культ смерти. Для Израиля, где вопрос общественной устойчивости всегда связан с безопасностью, эта тема не теоретическая. Русскоязычная среда в стране десятилетиями сталкивалась с импортом постсоветских культурных кодов — от телевизионной ностальгии до языка грубой мужской «правды». И если вовремя не различать, где заканчивается бытовая привычка и начинается нормализация насилия, можно пропустить момент, когда бандитская эстетика начинает казаться «сильным стилем», а не симптомом моральной деградации. Израильское общество построено на прямо противоположной идее: сила нужна для защиты жизни, а не для обожествления хищника. Именно поэтому для читателя здесь важно видеть разницу между воинской ответственностью и уголовной романтикой. Между армией как институтом гражданской обороны и бандой как машиной доминирования. Между защитником и «крутым пацаном». Это разные миры, даже если снаружи кому-то хочется свести их к одному слову — сила. Здесь слишком высока цена ошибки, слишком близко ощущение реальной угрозы и слишком хорошо известно, как легко культ силы без морали превращается в культ уничтожения. Именно поэтому разговор о «Брате», «Бригаде», шансоне и «Слове пацана» — это не разговор о чужом прошлом. Это разговор о том, как распознавать моральную заразу до того, как она начинает выдавать себя за норму. В этом и состоит главный вывод, который следует из подкаста. Тюрьма в российском случае — не только институт наказания. Это культурная фабрика, язык власти, способ социализации, источник поп-героев и политический учебник для масс. И пока эта фабрика работает, Россия будет снова и снова производить не гражданина, а участника стаи; не свободного человека, а носителя рангового инстинкта; не культуру жизни, а культуру доминирования и смерти. https://news.nikk.co.il/tjurma-kak-skrepa/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Россия #кремль #путин #Бригада #Брат #СловоПацана #тюремнаякультура #пропаганда

Хто зробив атомну бомбу більшовикам? У 1969 році в Радянському Союзі на двох британських машинах уперше почали виробляти туалетний папір для широких верств населення. І все б нічого, але саме тоді виповнилося 20 років, як СРСР уже володів атомною бомбою. Як так сталося, що між туалетним папером і ядерною зброєю пролягло аж два десятиліття? Звідки у Союзу, зруйнованого війною, з неефективною системою управління, взялися гроші, люди та можливості для розробок у такій високотехнологічній сфері? Атомну бомбу СРСР подарував улюблений фізик Гітлера - Манфред фон Арденне Це Ігор Курчатов, як розповідає російська пропаганда, був настільки геніальним, що самотужки, з групою молодих інженерів, створив атомну бомбу від «а» до «я»? Чергова більшовицька казка. Якщо ви зайдете в Google і наберете прізвище штандартенфюрера СС, кавалера Лицарського Хреста, барона Манфреда фон Арденне, то з подивом дізнаєтеся, що він є лауреатом двох Сталінських премій - 1947 та 1953 років. Постає просте питання: як це взагалі могло статися? Талановитий фізик. Один із піонерів телебачення. Лауреат національних премій НДР 1958 і 1965 років. Можливо, йшлося про розробки у сфері телерадіомовлення? Радянські джерела про це воліють мовчати. Насправді саме Арденне, а не Курчатов, створив атомну бомбу і фактично подарував Радянському Союзу статус великої держави. Фон Арденне мав власну приватну лабораторію під Берліном, яку щедро фінансували в межах німецького ядерного проєкту. Саме Манфред фон Арденне розробив метод газодифузійного очищення ізотопів урану та їх розділення в центрифузі. Його лабораторію охороняв полк СС. Бетонні укріплення, добре підготовлені солдати - СРСР довелося б покласти три дивізії на штурм цього об’єкта, і навіть тоді шансів захопити документацію та обладнання в неушкодженому стані майже не було б. Тим більше не було шансів зловити самих фізиків, які могли в одну мить розчинитися в західній зоні окупації. І раптом - диво. Есесівці без спротиву склали зброю, увесь науковий колектив лабораторії виявив бажання співпрацювати саме з росіянами. Уся апаратура, уранова центрифуга, документація, реактиви - усе в робочому стані - опинилося в руках радянських спецслужб. На додачу - 15 тонн металевого урану німецького ступеня очищення. На той час це був справжній скарб. Цікаво й інше: барон Арденне з дружиною вирушили до Москви, прихопивши із собою розкішний рояль, парадну есесівську форму та картину на повний зріст від особистого художника фюрера, на якій Гітлер вручає йому дубове листя до Лицарського Хреста - однієї з найвищих нагород рейху. І поїхав він не сам, а з більш ніж 200 видатними фізиками та радіоінженерами. Серед них: - творець уранової металургії — Ніколаус Ріль (Nikolaus Riehl), - майбутній лауреат Нобелівської премії - Густав Герц (Gustav Hertz), - майбутній президент Академії наук НДР — Макс Фольмер (Max Volmer), - розробник газової центрифуги для розділення урану - Макс Штеенбек (Max Steenbeck). Вивезли також німецькі електротрансформатори - не пропадати ж добру. Разом із ними поїхали документація та реактиви, запаси плівки, папір для самописців і фотореєстраторів, магнітофони для телеметрії, оптика - усе те, чого сталінська тоталітарна держава не виробляла взагалі, а окремі позиції не може освоїти за якістю й досі. Робітничо-селянські мародери-трофейщікі по репарації витягували найкращі верстати й вивозили цілі новенькі заводи з усіх підконтрольних їм країн. Так, під Віднем в Австрії був повністю демонтований новий радіоламповий завод, вакуумні печі якого були особливо цінними. Австрійці навчилися відкачувати повітря ртутними вакуумними насосами, що дозволяли отримувати вакуум із розрідженням до 10⁻¹³ мм ртутного стовпчика. Для відсталої Росії це було недосяжно. І, по суті, лишається таким і досі. У Москві швидко звели спеціальне поселення - цілком комфортне, де пан Арденне оселився в особняку. Кожному німецькому фізику надали по 5–6 радянських інженерів-учнів, обов’язково зі знанням німецької мови. Фон Арденне нікого не боявся й у свята прогулювався поселенням у німецькій формі з усіма нагородами. Від НКВС до нього приставили Ігоря Курчатова, якого не слід плутати з фізиком Борисом Курчатовим. Якщо в Академії наук проходила нарада за участю Ландау, Капіци та інших учених і там згадували прізвище Курчатов - ішлося про Бориса. А якщо нараду проводили Лаврентій Павлович Берія з Йосипом Віссаріоновичем Сталіним - тоді це був Ігор Курчатов. Паралельно в промисловому реакторі об’єкта «Челябінськ-40» отримали плутоній для першої радянської атомної бомби. А після її успішного випробування німецький учений доктор Ніколаус Ріль чомусь став Героєм Соціалістичної Праці. Далі настав час масового виробництва боєголовок і промислових обсягів радіоактивного урану. Крім того, стало відомо, що японці отримували від німців уран у ящиках, які перевозили підводними човнами. Згодом Арденне перевели до Сухумі, де на березі бухти було створено новий науковий центр. Не плутайте це із Сухумським заповідником для мавп, звідки один із вихованців утік до Києва й час від часу кукурікає про «рятівника 400 тисяч українців» - Абрамовича. Барон фон Арденне став науковим керівником Сухумського фізико-технічного інституту. Велику роль у його роботі відіграв також австрійський учений, радіотехнік доктор Фріц. За цю роботу барон отримав другу Сталінську премію 1953 року, а в 1955 році повернувся до НДР. Що саме Союз отримав від Німеччини Наприкінці війни, у 1945 році, Німеччина вже мала: - реактивні двигуни та серійні реактивні літаки, - перші зенітні ракети, - перші ракети класу «повітря — повітря», - атомну промисловість, - інфрачервоні танкові приціли, - радіолокаційні станції та станції селекції перешкод, - потужні засоби радіоелектронної боротьби, - транзистори. Крім того, були авіаційні приціли, навігаційні прилади для підводних човнів, 1,5-вольтові радіолампи розміром із ніготь мізинця, крилаті та балістичні ракети. Усе це дісталося Радянському Союзу. У середині 1980-х, коли всі німецькі вчені вже померли, закінчилися й будь-які реальні досягнення «совка». У Московії ніколи не вміли створювати своє. А от знищувати й красти чуже - це в них виходило блискуче. Нація трофея. Український слід. Чимало речей розробляли саме українські вчені-фізики, але більшу частину їхніх напрацювань засекретив КДБ. Наприклад, нову технологію створення збагаченого урану для атомної бомби без дорогих центрифуг, яку свого часу було придумано де?.. Правильно - в Україні. А довів цю технологію до практичного результату батько пакистанської атомної бомби - Абдул Кадир Хан, який, як стверджує автор, сам розповідав йому про це ще у 1995 році в Ісламабаді. Він лише вдосконалив цю технологію й забрав значну частину креслень із німецько-бельгійської компанії Eurenco, де колись працював. Це просто історія про те, що у «ванюшок» немає нічого свого, окрім дерев’яного сортира, яким вони пишаються вже багато століть. Чи може Україна створити власну ядерну зброю? Взагалі без проблем. Усе є. Немає лише бажання. ©Залман Шухер #суботнійвлог

СССР 2.0 без маски — почему россия все быстрее превращается в трудовой лагерь нового типа, и почему в Израиле тоже есть граждане, которые по-прежнему мечтают о чем-то похожем То, что в россии годами подавалось как ностальгия по «сильному государству», сегодня все заметнее приобретает совсем другой смысл. За разговорами о порядке, дисциплине, величии и «возвращении к истокам» проступает модель, в которой обычный человек нужен власти не как гражданин, а как полностью управляемый ресурс. Он должен работать дольше, требовать меньше, бояться больше и воспринимать любые ограничения как норму. Но проблема даже не только в труде. Параллельно россия уже давно движется по линии жесткого внутреннего контроля: блокировки, цензура, уголовные дела за слова, показательные посадки, ограничение доступа к информации, давление на несогласных. Все это складывается в единую конструкцию, где государство шаг за шагом проверяет, насколько далеко можно зайти. И каждый раз, когда общество проглатывает новый запрет, система понимает: можно давить еще сильнее. Самое опасное в этом процессе — массовая иллюзия, будто возвращение к «советской мощи» сделает жизнь лучше. На деле большинство тех, кто мечтает о СССР 2.0, представляют себя не в роли рядового бесправного человека, а в роли начальства, силовика или партийного функционера. Но в реальной жесткой системе подавляющее большинство оказывается не наверху, а внизу. Не среди тех, кто приказывает, а среди тех, кем распоряжаются. И здесь есть еще один неприятный момент, который важен уже для израильской аудитории. В Израиле тоже есть граждане, которые по-прежнему мечтают о чем-то похожем, особенно те, кто годами находится под влиянием российской пропаганды, русскоязычных токсичных медиа и мифа о «сильной руке». Им тоже кажется, что жесткость, подавление и культ государства якобы дают порядок и безопасность. Но на практике такая модель всегда заканчивается одинаково: свобод становится меньше, страха — больше, а человек превращается в винтик, который нужен системе только до тех пор, пока он удобен. Именно поэтому речь идет не о красивом мифе про прошлое, а о вполне современной модели трудового и информационного лагеря. С цифровой оболочкой, с телевизионной пропагандой, с культом врага, с войной как оправданием всего и с постепенным превращением общества в послушную массу, которую можно бросать и в окоп, и на завод, и в бедность — лишь бы не задавала лишних вопросов. Для Украины это особенно очевидно: внешняя агрессия россии и внутреннее закручивание гаек внутри самой рф — это один и тот же процесс. Страна, которая уничтожает соседей, одновременно ломает и собственное население, приучая его к страху, молчанию и бесправию. И чем глубже она заходит в эту модель, тем меньше там остается от государства и тем больше — от большой зоны принуждения. Полный материал: https://nikk.agency/sssr-2-0-bez-maski/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #россия #СССР2_0 #тоталитаризм #репрессии #цензура #пропаганда #Украина #Израиль #аналитика

#історія #події Кривавий фінал тирана: Похорон сталіна як останній акт державного терору. 9 березня 1953 року в москві відбулася подія, на яку мільйони в’язнів ГУЛАГу чекали як на визволення — похорон йосипа сталіна. Проте диктатор, який побудував свою владу на крові та страху, не пішов тихо. Навіть після смерті він зумів забрати з собою в могилу сотні (а за деякими підрахунками — тисячі) своїх підданих. ⚰️ 1. Культ особи у труні Смерть сталіна 5 березня викликала в СРСР суміш істеричного горя та прихованої надії. Пропаганда десятиліттями ліпила з нього «батька народів», тому новина про його кончину паралізувала країну. Тіло виставили в Колонному залі Будинку союзів. Організація прощання була настільки ж недолугою, наскільки й уся радянська логістика: до центру москви рушили мільйони людей, а шляхи перекрили вантажівками та військами, створивши смертельні пастки. ⛓️🏗️ 2. Трагедія на Трубній площі Найстрашніше відбулося саме в день похорону та напередодні. Величезний натовп, затиснутий у вузьких провулках біля Трубної площі, перетворився на некеровану стихію. Люди гинули від задухи, їх розчавлювали об стіни будинків та під колесами вантажівок. Радянська влада, вірна своїм традиціям приховування правди, ніколи не оприлюднила офіційної кількості жертв тієї тисняви. Скептичні оцінки істориків варіюються від декількох сотень до 2–3 тисяч загиблих. 🩸👣 3. Сусіди по Мавзолею та іронія долі Тіло сталіна було забальзамоване та покладене поруч із леніним. Проте «ідилія» тривала недовго. Вже у 1961 році, під час десталінізації, його потайки, вночі, винесли з Мавзолею і поховали біля Кремлівської стіни. Це був символічний кінець епохи, коли навіть мертвого тирана почали боятися менше, ніж живих реформаторів. 🏛️🌑 4. Реакція світу та України Поки в москві ридали, в українських селах та таборах Сибіру люди потайки хрестилися. Смерть сталіна означала кінець найбільш кривавого періоду репресій та Голодоморів. Для України це стало шансом на «відлигу», хоча система загалом залишилася ворожою. Цікаво, що навіть під час похорону тривала запекла боротьба за владу між Берією, Хрущовим та Маленковим — вони ділили спадок ще до того, як над труною закрили кришку. 🏹🛡️ Похорон сталіна — це наочна ілюстрація того, до чого призводить диктатура: до хаосу, безглуздих жертв та деградації суспільства, яке втрачає людську подобу в черзі до трупа свого мучителя. Поки сучасна росія намагається реабілітувати цей образ, ми пам'ятаємо справжню ціну «величі» — гори трупів і вщент зруйновані долі. 🕯️🚫