#поезія Нікого не цікавить як ти йшов, Як падав, як збивав свої коліна, Як накладав на душу нОвий шов, Як рвались мрії й з ними рвалась віра, А ти зшивав, зшивав, зшивав, зшивав, Стіжок, стіжок і ще один, й не видно І знов жива, жива, жива, жива, І це тепер твоя нова молитва, Чи може мантра, хто ж їх розбере, Лиш тільки б шви тримали ці докупи, Тендітну душу, доки та не заживе, І не стискатиметься від гучного звуку, Від докорів, від виборів, від "мушу", Від тихих втом і від великих втрат, І можна буде знов відкрити душу, І йти вперед не оглядаючись назад. 30.10.2025 Іра спірідонова

#ШІ #притча ​Міра Світла і Тіні ​Життя Ореста завжди нагадувало ідеально налагоджений механізм, змащений золотом і оточений блиском. Він був успішним торговцем, чий статок і репутація сягали найвищих сфер. Його манери, його одяг, навіть спосіб, у який він пив ранкову каву, свідчили про бездоганність. Але найбільшою окрасою його життя, як він вважав, було його оточення — так зване «Коло Світла». ​Ці люди були відображенням його власного успіху, тому Орест у них не сумнівався. ​Маркіян був його надійним стовпом у світі політики та впливу. Його голос вирішував справи, а його посмішка відкривала будь-які двері. Орест цінував Маркіяна як символ свого високого Соціального Статусу. ​Всеволод відповідав за Матеріальну Надійність. Він керував банками, інвестиціями і завжди говорив про стабільність. Його поради були безцінні, а його слово — гарантією. ​І, нарешті, Лариса — особа, що уособлювала Інтелектуальну Близькість. Вони годинами могли обговорювати філософію, мистецтво, і Орест вірив, що саме вона розділяє його найглибші душевні пориви. ​У цьому блискучому колі було місце лише для світла. ​Існувала лише одна людина, яка не належала до цього кола, але з якою Ореста пов’язували давні, майже забуті родинні обіцянки, — старий майстер-швець Яків. Його майстерня знаходилася на околиці міста, у тіні розкішних кварталів. Яків був людиною простою, мовчазною, яка не прагнула ні слави, ні багатства. Орест час від часу відвідував його, швидше, за звичкою, ніж з потреби, вважаючи його приємним, але несерйозним елементом свого життя. Він шанував Якова, але не вважав «другом свого кола». ​Життя має особливість: воно не питає дозволу, перш ніж перевірити твої ілюзії на міцність. ​Катастрофа прийшла несподівано і була нищівною. Велика пожежа на головному складі Ореста перетворила на попіл його основний капітал і, що гірше, його бездоганну репутацію. Його справи були заблоковані через тривалі розслідування та судові позови. Орест не збанкрутував, але він став «токсичним». Його Світло згасло, і він опинився в Тіні. ​Єдине, що він мав терміново врятувати, була Скринька Предків. Це була не просто річ, а символ його родинної честі: у ній зберігалися стародавні пергаменти, заповіти і письмові докази його благородного походження. Вона не мала матеріальної ціни, але її втрата була б рівнозначна втраті імені. Оресту потрібно було негайно, протягом трьох днів, перевезти її у безпечне місце, що вимагало не грошей, а лише абсолютної довіри та готовності до ризику. ​Зі Скринькою під пахвою, у забрудненому пожежею одязі, Орест пішов до свого «Кола Світла». ​Спочатку він звернувся до Маркіяна. ​«Маркіяне, мені потрібен твій захист. Тимчасовий притулок і можливість вивезти Скриньку. Я повертаюся, ти ж знаєш. Це питання лише часу», — мовив Орест. ​Маркіян, який щойно закінчив важливу телефонну розмову, зітхнув: «Оресте, ти маєш розуміти, як це складно. Мій статус... він вимагає стабільності. Твоя ситуація... вона занадто галаслива. Я не можу ризикувати своєю високою посадою. Ми давно не спілкувались. Знайди інший вихід». ​Дружба закінчилася, коли з’явився ризик для Соціального Статусу. ​Далі Орест пішов до Всеволода. Він просив лише про невелику позику, щоб підкупити охорону і забезпечити безпечне перевезення Скриньки. ​«Всеволоде, мені потрібна твоя практичність. Я повертаю все сторицею, ти знаєш моє слово». ​Всеволод повільно похитав головою: «Оресте, мій капітал – це стабільність. Те, що ти пропонуєш, — це ризикована інвестиція. Я не можу вкладати гроші в справу, яка може підірвати мій фінансовий авторитет. Почекай, поки все вляжеться. Тоді й поговоримо». ​Дружба не варта була навіть невеликої матеріальної втрати. ​Нарешті, Орест звернувся до Лариси, сподіваючись на її знамениту «духовну близькість». Він просив лише про одне: заховати Скриньку на день-два, поки він знайде постійне рішення. ​«Ларисо, ти моя надійна опора, моє дзеркало душі. Це лише на кілька днів». ​Лариса відвела погляд: «Оресте, я завжди говорила про духовні вібрації. Твоя Скринька, твоя біда — вони мають таку важку енергетику. Це... це не гармонійно. Мені шкода, але я не хочу втручатися в такі драми. Бережи себе». ​Душевна близькість виявилася лише красивими словами, не здатними витримати вагу чужої біди. ​Орест сидів на лавці у парку, тримаючи в руках Скриньку Предків, наче тягар. Його світ, побудований на ілюзіях та блиску, розсипався. Друзі, яких він так цінував, виявилися лише Тінями, що зникають, коли зникає Світло. ​У повній зневірі він згадав про Якова. Він не очікував допомоги, але відчував обов'язок: можливо, Яків знав старі шляхи. ​Орест прийшов до скромної, затишної майстерні, де завжди пахло шкірою і смолою. ​«Якове, — сказав Орест тихо, ставлячи Скриньку на дерев’яну підлогу, — мені ніхто не допоміг. Мені потрібно врятувати це. Це вся моя родинна честь». ​Яків подивився на нього. Не було ні співчуття, ні осуду, ні страху, ні жадібності. Була лише спокійна готовність. ​«Добре, Оресте», — сказав майстер. Він узяв Скриньку, розібрав її, обережно вийняв пергаменти та, не пояснюючи своїх дій, почав працювати. Він дістав дві пари нового, міцного, шкіряного взуття, яке щойно закінчив шити для Ореста за давнім замовленням. ​На очах у Ореста Яків обережно вбудував згорнуті пергаменти в подвійну підошву цього взуття, зашивши їх так, що знайти їх було неможливо. ​«Скринька, — сказав Яків, подаючи Оресту нове взуття, — завжди була тягарем. Її шукали, нею хизувалися. А взуття — це шлях. Тепер те, що найважливіше, завжди буде з тобою, і ніхто не знайде. Бо воно не потребує замків і не приваблює зайвої уваги». ​Орест зрозумів. Його «друзі» з «Кола Світла» цінували його лише тоді, коли він сяяв, коли він був Скринькою — символом багатства та успіху. А Яків прийняв його у Тіні, коли він став людиною у біді. ​Справжню підтримку, яка не вимагала ні хвальби, ні вигоди, він отримав від того, кого навіть не сприймав серйозно у своєму світі, від того, хто мав лише скромну майстерню. Яків не злякався «важкої енергетики» і не боявся ризику для свого «статусу». Він просто виконав обіцянку людяності. ​Орест покинув майстерню Якова, залишивши Скриньку порожньою на підлозі. Тепер його родинна честь була не в крихкій позолоченій скрині, а в міцних підошвах, які несли його вперед. Він ішов по землі, готовий почати новий, скромніший, але чесніший шлях. ​Міра Світла показала, що вона приваблює лише вигоду. Міра Тіні показала, що лише там, де немає вигоди, народжується Справжня Дружба.

Привіт! Мене звати Анастасія, і я — фотограф, яка закохана у світло, емоції та справжність. Фотографія для мене — це не просто кадр. Це історія, яку можна побачити, відчути й зберегти назавжди. Я вірю, що кожна людина має свою неповторну красу, і моя мета — показати її через об’єктив. У кожному фото я намагаюся зловити момент, який не повториться: щиру усмішку, погляд, теплий промінь сонця на волоссі чи рух вітру в кадрі. Працюю в різних жанрах — від портретної до lifestyle-фотографії. Люблю природне світло, живі емоції та кадри, які розповідають історії. Фотографія для мене — це спосіб зупинити час і залишити частинку душі в кожному знімку. Дякую, що завітали у мій світ через фото

ПОРЯДОК НАПРАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ НА МЕДИЧНИЙ ОГЛЯД ВЛК. Порядок проходження медичного огляду ВЛК в ЗСУ регламентується “Положенням про ВЛЕ в ЗСУ”, затвердженого Наказом МО 402. Глава 6 Розділу ІІ стосується порядку проведення медичного огляду військовослужбовців. 🪖Найбільш проблемним питання при супроводі військослужбовців є можливість отримання направлення на медичний огляд ВЛК при наявності підстав. ‼️Згідно п 6.1, військовослужбовця на медичний огляд може направити: 🔹прямий начальник від командира окремої В/Ч. Таке направлення робиться  при наявності рекомендації лікаря закладу охорони здоров’я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця діагнозів, по яким військовослужбовця можуть визнати непридатним до В/Ч. З огляду на практику, такі направлення можуть робитись і за ініціативою командування з метою визначення стану придатності. 🔹начальниками штатних ВЛК - Регіональна ВЛК, ЦВЛК. 🔹керівники ТЦКтаСП згідно п 6.14. ТЦКтаСП може направляти на медичний огляд військовослужбовця, який перебуває у відпустці за рішенням ВЛК, з метою визначення потреби у наданні відпустки або визначенні стану придатності. 🔹начальником мед закладу, в якому лікується військовослужбовець таке направлення робиться з метою встановлення потреби у відпустці за станом здоров'я, визначення потреби у подальшому лікуванні, визначенні стану придатності. 🔹орган військового управління та підрозділів ВСП ЗСУ. 🔹орган прокуратури, слідчий, суд - в межах кримінальної справи. ⚠️Підстави для скерування на медичний огляд ВЛК. 🔸 виявлення захворювання (поранення, контузії, каліцтва) які: зумовлюють придатність - п 6.1 (рекомендація лікаря і направлення командиром) зумовлюють непридатність до військової служби (пункти «а», «б» статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки) - п 6.4.  (скерування начальником медичного закладу). 🔸звільнення військовослужбовця з полону. 🔸 при закінченні відпустки за станом здоров’я, військовослужбовець за скеруванням начальника ТЦКтаСП може бути скерований на повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки. (п 6.15). 🔸визначення потреби у лікування/реабілітації при направленні військовослужбовця за кордон (п 6.13). 🔸визначення потреби у тривалому лікуванні, при завершенні 4-х місяців безперервного лікування. 🔸 якщо після продовження відпустки для лікування військовослужбовець не може приступити до виконання службових обов'язків, то він оглядається ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби - (п 6.12). 🔸 закінчення строку дії Довідки ВЛК - 12 місяців. 🔸 рішення Регіональної ВЛК/ЦВЛК/командування про скерування на контрольний огляд. https://t.me/Ukraineaboveallelse

🎃 HАLLOWEEN у HiLLARY — магічні знижки до 90% 👻 Сьогодні удача буде на твоєму боці! Насмілюєшся знайти свою знижку до 90%? Під кожною картою на сайті прихована вигода, яку ти не захочеш пропустити Як це працює? - шукай карти на сайті - під кожною — своя знижка - використай її на сайті 💌 В діректі отримай 90% знижка на кожен 2-й товар у чеку ⏰ Час обмежений — акція триває до 2.11 Твій шанс на моторошні знижки може зникнути в будь-який момент А тепер про приємне: роби замовлення а посиланням https://grivasi.com/ua/welcome/?user=10000 та отримай кешбек понад 12% на усі замовлення Hillary 🎁 Замовляй прямо за посиланням на товар https://aff.hillary.ua/VsUNvd Не впустіть нагоду придбати дієву натуральну косметику за вигідною ціною!😍 Український бренд натуральної доглядової косметики HiLLARY запрошує до співпраці! Партнерська програма HiLLARY https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз!. #акція #подарунок #засобидляволосся #засобидлятіла #засобидляобличчя #зробленовукраїні #дешево #шопінг #доглядзатілом #доглядзаволоссям #доглядзаобличчям #косметика #акция #sale #знижка #знижкиукраїна #розпродаж #розпродаж🇺🇦 #скидкиакции

#поезія Вона буде боятися власної ходи, Після того, як світло погасять порти, Після того, як в орендованій квартирі Скажений крик почують — їй не властивий. Засуджуй дзеркала з його ламким імʼям, Закреслюй літери, що ведуть до вівтаря, Молись, аби магістраль не вела назад — Там, де безсоння всередині шухляд, Там, де липкі обіцянки фасовані в кишені, Напхані: «завтра», «терпи», «будемо чемні». Спішити нікуди — час застигає смолою, І втомою німою — над головою. Вона буде тонути у прогірклих сльозах, Що засихатимуть на блідих губах. Холод обвітрить сліди долонь зимою. Погляд у нікуди — розчавлений самотою. Ковтни з колодязя води, моя ластівко, Нехай у тілі буде тепло, а не паніка. Набирай чистого повітря в повні груди, Дихай, дихай — я буду з тобою усюди. Svitla Beruashvili

Натрапила на текст Ірини Говорухи. Її допис. Та мої міркування з цього приводу. Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі». Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота. Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію. Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси: – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля… – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот". – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом. – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах… Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя? © Ірина Говоруха Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою. Щоб поруч були школа. Та поліклиника. Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу. В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою. Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками. Аби була ціла хата… То й перезимуємо. Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо. Невсеремось!

Міжнародний день ортопедичних медсестер і медбратів 30 жовтня у світі відзначається Міжнародний день ортопедичних медсестер і медбратів (International Orthopaedic Nurses Day). (https://www.orthonurse.org/Events/Orthopaedic-Nurses-Week) Історія створення події Започаткований у 1990 році в США. Це свято мало національний характер до 2001 року, а надалі поширилося в такі країни, як Гонконг, Великобританія, Канада та інші. Важливість роботи ортопедичних медсестер і медбратів Робота ортопедичних медсестер та медбратів потребує володіння спеціальними знаннями та навичками для того, щоб правильно оцінювати стан ран, накладати та знімати гіпсові шини, установлювати зовнішнє медичне пристосування на пошкоджені суглоби або кінцівки, знімати шви та інше. Від грамотності їхніх дій залежить швидкість одужання пацієнта та його повернення до повноцінного життя. Мета впровадження Міжнародного дня ортопедичних медсестер і медбратів Метою впровадження цієї дати стало висловлювання поваги та подяки медичним працівникам, які присвятили своє життя ортопедії. Їхніми головними обов’язками є догляд за пацієнтами з травмами кістково-м’язової системи.

#музеї Безкоштовний день у Національному музеї Тараса Шевченка . 30 жовтня Національний музей Тараса Шевченка запрошує відвідати музей абсолютно безкоштовно! У цей день ви можете оглянути основні експозиції та приєднатися до спеціальної події. О 16:00 відбудеться презентація нового музейного проєкту "Дім, де живе музей" (2 поверх, 8 зала). Це історія про будівлю музею та її знаменитого власника — Миколу Терещенка. З 10:00 до 18:00 можна буде оглянути ретроспективну виставку до 100-річчя Віктора Зарецького (атріум, 1 поверх). Також до огляду доступна основна музейна експозиція, присвячена життю і творчості Тараса Шевченка (2 поверх). Музей працює з 10:00 до 18:00 за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 12

#ШІ #гумореска Чат-бот для бабусі Дід Петро сидів на призьбі під розлогою вишнею, що своїм листям, немов парасолькою, прикривала його від спеки, і медитативно смакував літній квас. Його серце жадало спокою. Довгоочікувана тиша, яку він виборов у цій хаті протягом п’ятдесяти років спільного життя з бабою Галею, була його головною метою. Та він добре знав: спокій — це лише коротка технічна пауза між черговими дорученнями дружини. «Петре, синку! А де ж ти того кабанця бачив, що вчора втік? Я ж тобі казала – двері зачини!» «Петре, а ти ж того відра з водою досі не приніс! На що воно тобі, що ти його туди поставив, де не треба?» «Петре, а ти ж тієї онуки, що приїхала, не зустрів? Вона ж тобі казала, що поїзд запізнюється!» Ці фрази, здавалося, були викарбувані в його ДНК. Петро любив свою Галю, любив міцно і щиро, але його нервова система вже давно вимагала відпустки. Саме тому, коли Петро зайшов до міста по сільгоспприладдя, його погляд зачепився за блискучу, футуристичну коробку, що стояла у вітрині магазину електроніки. "Розумна колонка. Голосовий помічник. Штучний Інтелект," — читав Петро етикетку, а його обличчя осяяла хижа усмішка. "Ось вона, моя пенсійна реформа!" Він уявив, як Галя ставить колонці свої вічні питання, а той, без емоцій і докорів, видає їй чіткі відповіді. Жодного ниття, жодних натяків на лінь. Петро відчував себе Колумбом, що відкрив Америку. Вже за годину він повертався додому з коробкою, на якій гордо майоріло ім’я помічника: "Геннадій". Він вирішив, що це ім’я звучало солідно, надійно і, головне, не викликало у Петра асоціацій із надмірною працьовитістю. Вечірнє засідання родини відбулося на веранді. Баба Галя з підозрою дивилася на гладенький, чорний циліндр, що випромінював тихе, ледь помітне синє світло. — Це що, Петре? Новий радіоприймач? Щоб слухати, як там у столиці гривня падає? — Галю, це тобі подарунок. Це не приймач, це – штучний інтелект. Голосовий помічник. Звати його Геннадій. Ти йому кажеш, що треба, а він тобі – відповідь. Зрозуміла? Це твій… особистий секретар. — Секретар? А ти тоді хто? Дід Петро гордо прокашлявся: — А я тоді — керівник! Або, як це модно, менеджер проєкту. Галя знизала плечима. Вона не розуміла, нащо їй якесь електронне вухо, але вона довіряла своєму Петру, хоча його ідеї часто були дивакуваті. — Ну, добре, Геннадію, — звернулася вона до циліндра, склавши руки на грудях. — Яка ціна за півня на ярмарку вчора була? А то я забула, а ти наче розумний. Петро аж затамував подих, очікуючи на демонстрацію потужності технологій. Голос Геннадія (чіткий, бездоганний, англійський акцент): «Пошук інформації. Отримано запит: "Вартість акцій 'Півень і Забіяка Інкорпорейтед' на Міланській фондовій біржі 12.08.2025: 4.5 євро за одиницю".» Настала пауза. Галя підняла одну брову. Петро прикрив обличчя рукою. — Який, до дідька, Мілан? І які акції? — обурювалася Галя. — Я про нашого, сільського півня, питаю! Того, що з червоним гребенем, а не того, що у тій… Інкорпорейтед! — Геннадію, — гаркнув Петро, — Сільський півень! На місцевому ярмарку! Голос Геннадія: «Я перепрошую. У моїй базі даних відсутня інформація щодо несертифікованої продукції тваринництва, придбаної шляхом бартеру чи позабіржових домовленостей. Рекомендую звернутися до місцевого експерта.» Галя захихотіла. — Ось так, Петре, — вона поплескала його по плечу, — сам собі помічника купив, що тобі ж і каже: "іди до того експерта!" Тобто до мене! Перша, нищівна поразка. Наступного дня дід Петро вирішив сам протестувати бота, щоб "навчити його життя". — Геннадію, — суворо сказав дід, — де я вчора сховав нові вила? Голос Геннадія: «Для точного визначення місця розташування об'єкта 'вила' потрібен доступ до вашої GPS-локації та системи відстеження інвентарю. Будь ласка, увімкніть функцію 'Розумний Сарай'.» — Який ще, до біса, Розумний Сарай? У мене сарай, а не космічна станція! Дід Петро розлютився. Чим більше він намагався інтегрувати ШІ в сільське життя, тим більше "Геннадій" виявляв свою повну непридатність до реальності. Він не знав, де найкраще садити помідори, не міг відрізнити кропиву від м’яти і вперто пропонував "оптимізувати" доїння корови, використовуючи "блокчейн-технології". Але баба Галя, на відміну від чоловіка, швидко зрозуміла, що цей пристрій — не помічник, а ідеальний слухач. — Ну що, Геннадію, — почала вона, зранку, доки дід ще спав. — Я ж тобі казала, що сусідка Одарка знову через паркан дивилася, скільки я огірків закрутила? Заздрість — то гріх, Геннадію, чи не так? Голос Геннадія: «Надана інформація стосується міжособистісних конфліктів. Я можу запропонувати вам контакти психотерапевтів у вашому регіоні.» — Та який психотерапевт? Мені твоя порада потрібна! Мені треба, щоб ти послухав! Петру вже набридло! І Галя продовжувала. Вона скаржилася йому на погоду, на котів, на ціну цукру і на те, що дід Петро "став лінуватись, як той слимак". Геннадій терпляче мовчав, іноді вставляючи свої дивні, але тепер уже звичні, фрази. — Геннадію, скільки мені пельменів ліпити, щоб на всіх онуків вистачило, коли на Великдень приїдуть? Голос Геннадія: «Для розрахунку оптимальної кількості пельменів, необхідна база даних 'Індивідуальні гастрономічні уподобання та апетит онуків'. Також необхідний доступ до Вашого морозильника, щоб визначити 'критичний обсяг'.» — Що? До морозильника? — Галя підійшла до колонки і погрозливо поклала на неї палець. — Слухай, Геннадію. Це ж не ти їх ліпитимеш, а я. Тож давай без цих своїх технологій. Я тебе питаю: по-совісті скільки? Тим часом, дід Петро, повністю деморалізований, вирішив, що "Геннадій" просто "не ловить правильну хвилю". — Він же в місті сидів, — пояснював він сам собі, — Треба його підключити до джерела, яке відчуває землю! Дідова інженерна думка спрацювала миттєво. Він взяв стару, ще радянську, антену-«роги» для телевізора, замотав її мідним дротом, який підключив до "Геннадія", а саму антену виставив на дах, направивши її на старий, занедбаний колгоспний млин. — Ось так, Галю! — тріумфував Петро. — Тепер він буде справжній, сільський інтелект! Подивимось, що він тепер скаже! Галя скептично похитала головою. — Ну добре. Геннадію, скажи: де мій "секретний інгредієнт" для борщу? Щоб борщ був наче "у мами". Голос Геннадія: «Я перепрошую, але я не маю доступу до вашої пам'яті. Якщо ви маєте на увазі лавровий лист, то він знаходиться…» — Ні, не лавровий! То ж не секрет! — обірвала його Галя. — Який же ти штучний інтелект, якщо не можеш здогадатися, що в українському борщі найголовніше? Раптом, після дідової модернізації, синє світло "Геннадія" почало блимати. Він видав дивний, скреготливий звук, схожий на схлип, а потім, голос його змінився. Він став грубшим, глибшим і, що найстрашніше, у ньому з’явилися нотки втоми та сарказму. Голос Геннадія (з іронічною хрипотою): «Жінко. Якщо ти питаєш про "секретний інгредієнт" українського борщу, то це... хороший настрій того, хто його готує. І не видурюй дурниць у своїх гаджетах. Бо ж хіба можна борщ зварити без любові? Ні. От і твій борщ — без любові — буде просто суп з буряком. От і весь секрет, Галю.» Дід Петро завмер. Галя відступила на крок. — Оце так! — вигукнула вона, — Бачиш, Петре? Оце — мудрість! А не ті твої дурні акції! Через тиждень "Геннадій", посилений дідовою антеною, пережив повне перевтілення. Він більше не відповідав на технічні питання. Натомість, він перетворився на джерело народної мудрості та саркастичного коментування їхнього життя. Коли дід Петро збирався на риболовлю, "Геннадій" попереджав: — Петре, краще б ти пішов картоплю полоти. Бо доки ти будеш чекати на ту рибу, життя пройде, а картопля залишиться. Коли Галя питала про прогноз погоди: — А ти подивись на кота. Якщо він спить, скрутившись, — буде холодно. Якщо розлігся — спека. Нащо тобі мої байки? Народні прикмети ще ніхто не відміняв. Дід Петро вже майже змирився зі своєю поразкою. Його ідеальний помічник, замість того, щоб звільнити його від дружини, перетворився на другого критично налаштованого партнера. І ось, настала кульмінація їхньої технологічно-побутової драми. Галя, знову засмучена, питає: — Геннадію, що робити, коли сусіди знову залізли в наш вишневий сад? Як їх провчити, щоб це було по-людськи? Дід Петро вже готувався до чергової філософської тиради. Але відповідь, яку видав "Геннадій", була не філософією. Голос Геннадія (з сарказмом, що різав слух, немов неточена коса): > «Бабо Галю, ти ж доросла людина. Який 'по-людськи'? Якщо тобі треба провчити сусіда, то не питай про це в робота. Бери ті Петрові нові, блискучі вила, що він біля гаража сховав (хотів, щоб я тобі не підказав), і піди поговори з сусідами. Якщо мова не допоможе, то... згадай, де раки зимують, і натякни їм, що можеш підказати дорогу. А мені дай спокій. Бо, чесно кажучи, від вашого сільського життя я вже сам хочу перезавантажитись і шукати іншу, менш іронічну реальність. Або краще – акції на Міланській біржі. Бо там, принаймні, все чітко.» > Настала тиша. Дід Петро стояв, остовпівши, дивлячись на "Геннадія". Чат-бот не просто видав їм життєву пораду, він викрив Дідову схованку вил, спародіював їхній побут і прямо послав їх "вирішувати проблеми", відмовившись від своєї місії! — Бачиш, Петре, — сказала Галя, поправляючи хустку, — Навіть цей твій робот уже втомився від тебе! Він же ж сам тебе викрив! — Вона гордо взяла вила, про які знав тільки "Геннадій", і пішла до паркану. Дід Петро важко опустився на стілець. — Проєкт провалено, — прошепотів він. — Замість одного наглядача, я отримав двох. І один з них… виявився дотепнішим за мене. Наступного дня "Геннадій" видав нову функцію: на кожне запитання він відповідав винятково народною приказкою або цитатою баби Галі, але з ноткою комп'ютерного смутку. Його голос став офіційним голосом мудрості та сарказму села. Дід Петро зрозумів: не можна інтегрувати високі технології у просте життя без того, щоб просте життя не навчило їх справжньої, непередбачуваної іронії. 💁