#фантастика #ШІ Артем Коваль прокинувся о 5:47, як завжди. Його квартира на 112 поверсі мала панорамне вікно, крізь яке видно було, як сонце повільно розриває ніч над лівим берегом... Місто вже давно не димить заводами, не гуде трамваями, не пахне металом. Його нове обличчя — прозорі вежі, що тягнуться до неба, мов скляні дерева, і тихі вулиці, де замість автомобілів — гравітаційні платформи, що ковзають над землею, не залишаючи сліду. Над річкою, яка тече, як і сотні років тому, височіє купол Інституту Паралельних Реальностей — споруда, що нагадує гігантську краплю води, застиглу в момент падіння. Артем сидів на краю ліжка, слухаючи, як система життєзабезпечення шепоче щось про температуру, рівень кисню, новини. Але він не слухав. Його думки були десь далеко — у вчорашньому сні, де він стояв на березі Дніпра, а вода говорила до нього голосом, схожим на мамин. Мама загинула в 2042-му, коли місто ще боролося з наслідками енергетичної кризи. Артем тоді був студентом, і пам’ятає, як вони сиділи на кухні, пили чай з ромашкою, і вона казала: — Ти ще побачиш, як Дніпро стане світлом. Тільки не забудь, хто ти. Він не забув. Саме тому він став інженером. Саме тому він працював у відділі квантових розривів — найнебезпечнішому, найтаємничішому. Там, де реальність тріщить, як лід навесні, і крізь ці тріщини можна побачити інші світи. Те, що колись було фантастикою, тепер стало наукою. Сьогодні він мав перевірити стабільність нового шлюзу — експериментального порталу, який, за теорією, міг відкривати доступ не просто до інших планет, а до інших версій Землі. Паралельних Україн. Тих, де історія пішла іншим шляхом. Він зайшов до лабораторії о 7:03. Стіни — білий матовий матеріал, що поглинав звук. Підлога — з рідкого скла, яке змінювало колір залежно від емоцій персоналу. Сьогодні вона була темно-синя. Хтось боявся. — Коваль, ти вчасно, — озвався голос професорки Ліди Гончар. Її сиве волосся було зібране в тугий вузол, а очі — як завжди, наче рентген. — Сьогодні ми запускаємо «Версію 9». Ти готовий? Артем кивнув. Він підійшов до панелі керування, ввів код доступу, і перед ним відкрилася голограма — модель світу, який ще не існував у їхній реальності, але вже пульсував у квантовому полі. — Частота резонансу нестабільна, — прошепотіла система. — Виявлено відхилення. Спектр не класифіковано. Артем завмер. На екрані з’явилася хвиля — не технічна, не цифрова. Вона нагадувала серцебиття. Живе. Тепле. І, здається, воно відповідало на його погляд. — Це не просто сигнал, — сказав він. — Це... хтось там є. Ліда підійшла ближче. Її рука тремтіла. — Ми не очікували контакту. Ми лише хотіли спостерігати. Але вже було пізно. Шлюз активувався. Повітря в лабораторії стало густим, як мед. Світло згасло на мить — і знову повернулося, але вже інше. Тепліше. М’якіше. На екрані з’явилося зображення — місто, схоже на Дніпро, але без веж, без куполів. З дерев’яними будинками, з людьми, які сміялися, тримаючись за руки. І серед них — жінка, яка була надто схожа на його маму. Артем зробив крок назад. — Це... інша Україна. Та, яку ми втратили. Та, яка пам’ятає нас. І поки система намагалася класифікувати сигнал, Артем уже знав: він більше не просто інженер. Він — перший, хто заглянув у серце альтернативної реальності. І, можливо, перший, хто зможе повернути щось, що здавалося назавжди втраченим. Далі буде...

В столичному регіоні одна змія заповзла людям на балкон, а інша втекла з тераріуму під час обстрілу Змій Мейсон сам вирішив «помандрувати». Після прибирання у тераріумі вийшов через вікно й опинився на балконі однієї з квартир нижче. Рятувальники забрали його, передали фахівцю на перетримку, і вже за два дні знайшлися власники, які повернули Мейсона назад у комфортний тераріум. Друга змія — ковровий пітон Коврік (для своїх — Іришка). Вона до втечі не доклала й хвоста. За неї «попрацювала» війна. Її власник служить у ЗСУ, а тим часом за змією наглядали його колеги в офісі. Після ворожого обстрілу тераріум зруйнувався, і Коврік ховався серед уламків. На щастя, її врятували, і зараз вона у безпеці, чекає свого господаря.

😍 «Боооорщ», — принц Гаррі у Києві отримав від Клопотенка у подарунок борщову заправку Це була улюблена страва його матері. Діана раніше зізнавалася, що найбільше любила насолоджуватися «borshch soup». «Ми наготували йому справжнього українського: борщ, качану кашу, верещаку і сирники. Все це поїхало з ним у потязі назад. А щоб не забув про цей смак— баночку борщової заправки... Бо українська їжа — не просто про насичення. Вона про нас, про коріння і навіть про королівські сім’ї», — написав Клопотенко. Під час свого візиту до Києва герцог Сасекський також відвідав поранених українських військових та зустрівся із прем'єр-міністеркою Юлією Свириденко. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

Про що говорять в селі?🌙🪿 Наприклад…..про Чорта Лісового Кажуть, що як Бог творив світ, то залишилося трохи глини. Із тієї глини він ліпив людей, звірів, птахів… А що лишилося—кинув до лісу. А ліс… Ліс не проста штука. Ліс те забрав, обгорнув мохами, обвішав павутинням, і ожило воно. Не ангел, не людина, не звір. А щось інше. Лісове. Хитре. Підступне. Отак і з’явився Лісовий чорт. Не такий він, щоб шкоди великої робити, але й добра від нього не чекай. Хитрий, як лис, і верткий, як вуж. Любить сховатися у вільшаниках чи в очереті, сидить тихо, доки хтось не підійде ближче. А як підійде—то він вже і в снопах сіно переверта, і хмиз підкидає так, щоб коні сахнулися, або ж заведе мандрівника так далеко, що й назад дороги не знайти. Кажуть, у нього очі, як жар, а волосся — наче висушений бур’ян. Росте він, від сили лісу— чим дужче ліс густіє, тим більший стає. Любить самотніх пастухів дурити, а ще полюбляє за вівцями приглядати. От лежить собі у високій траві, за овечками стежить, і тільки господар трохи розслабився—він уже вівцю в кущі загнав або кудись завів. А наймиліші йому— то ті, хто забуває про ліс. Не шанують дерева, ламлять гілки, чи вогонь не там палять — от тим він найбільше шкодить. Бо ліс для нього — то дім…

«Квантовий Злодій» Ганну Раяніемі 288 с. Доволі цікава і незвична історія від фінського письменника і математика. Перша частина трилогії про Жана Ле Фламбера. Головний персонаж - шахрай і злодій у постлюдському світі, де валютою є час, а всі події відбуваються у постсингулярній Сонячній Системі. Основні події розгортаються на Марсі у рухомому місті Ублієтт де Ле Фламбер має віднайти свої спогади. Ця історія сподобається любителям hard sci-fi адже під час читання легко не буде. Не дивлячись на доволі невеликий розмір книги треба закладати десь 3-4 дні на читання, а можливо навіть і більше. Словника термінів в кінці книги очікувати не варто, але якщо читач має доволі багатий читацький досвід, то в принципі можна буде розуміти по контексту без пояснень. Також читач має бути готовий до того що оповідь може перескакувати від 1-ї до 3-ї особи і назад. І це додає трошки сумбурності в розумінні і без того не надто легкого тексту. Придбати книгу можна за посиланням: https://surl.li/xwtgbv #sci_fi_не_нудно

Історичні фото 1928 р. м. Донецьк (Сталіно). Черга за водою. 2025 р. м. Донецьк. Черга за водою Вперед назад в минуле.

З'явилася інформація, що екс-міністр інфраструктури Кубраков закриває фонд, через який планував відмивати гроші американських платників податків Фонд проіснував лише рік. Перебуваючи на посаді, він міг отримати доступ до важливих держдокументів та домовитися з екс-послом США в Україні Бріджіт Брінк, щоб лобіювати інтереси підконтрольних йому структур у рамках потенційної угоди між Україною та США щодо рідкісноземельних металів. У травні 2024 року Кубракова відправили у залишку, і, ймовірно, розуміючи, що сотні мільйонів відпливають, у серпні 2024 року він разом із Дмитром Шерембеєм, Богданом Данилишиним, Мустафою Наємом та своєю екс-підлеглою Юрченко створив фонд "We build Ukraine". "За задумом фігурантів, даний фонд у зв'язці з низкою ФОПів, ТОВ, а також грантових організацій виступили б у ролі "прокладок" у рамках угоди США та України щодо рідкісноземельних металів і мали б заробити ще задовго до її укладання на звичних "інформаційно-консультаційних послугах". Більшість з яких оплачувала б українська сторона. Тепер, коли призначена при Байдені посол Бріджіт Брінк повернулася назад у США, угода з рідкісноземельних металів пішла по іншому сценарію, фонд Кубракова з гучною назвою "We build Ukraine" вирушив на ліквідацію. , - Повідомляють джерела.

ТІЛЬКИ ВПЕРЕД - НЕ ОГЛЯДАЮЧИСЬ НАЗАД

#Здоров'я #Інновації 3D-друковані каркаси спрямовують стовбурові клітини для відновлення пошкоджень спинного мозку Травми спинного мозку одного дня можуть бути виліковними за допомогою поєднання 3D-друку, стовбурових клітин та регенеративної медицини. 3D-друковані каркаси спрямовують стовбурові клітини для відновлення пошкоджень спинного мозку Каркаси спинного мозку, надруковані на 3D-принтері Дослідницька група МакАлпайна, Університет Міннесоти Дослідницька група з дослідження міст-близнюків Університету Міннесоти поєднала 3D-друк, біологію стовбурових клітин та вирощені в лабораторії тканини для вирішення проблеми відновлення після травм спинного мозку. Цей проривний метод має потенціал одного дня допомогти людям відновити функції після паралічу. За даними Національного статистичного центру травм спинного мозку, понад 300 000 американців живуть з травмами спинного мозку. Пошкодження спинного мозку часто призводить до загибелі клітин і запобігає відновленню з'єднання нервових волокон. Сучасні методи лікування не можуть повернути цей процес назад, що призводить до постійного паралічу. Команда з Міннесоти вирішила це змінити. Вони створили надрукований на 3D-принтері каркас, який називають органоїдним каркасом. Цей каркас містить мікроскопічні канали, заповнені клітинами-попередниками спинномозкових нейронів, або sNPC. Ці клітини, отримані зі стовбурових клітин дорослої людини, можуть ділитися та трансформуватися в певні типи нервових клітин. «Ми використовуємо канали каркасу, надруковані на 3D-принтері, для керування ростом стовбурових клітин, що забезпечує ріст нових нервових волокон бажаним чином», – сказав Гебум Хан, колишній постдокторант Університету Міннесоти та перший автор статті. Хан, який зараз працює в корпорації Intel, додав: «Цей метод створює ретрансляційну систему, яка при розміщенні в спинному мозку обходить пошкоджену ділянку». Тестування методу на щурах Дослідники імплантували ці каркаси щурам з повністю розірваним спинним мозком. З часом sNPC розвинулися в нейрони. Клітини розширювали нервові волокна в обох напрямках, до голови та хвоста, щоб з'єднатися зі спинномозковою тканиною хазяїна. Нові нейрони плавно інтегрувалися з існуючими нервовими ланцюгами. У міру зміцнення зв'язків щури демонстрували значне функціональне відновлення. Результати дослідження показали, що каркас не лише підтримував виживання клітин, але й забезпечував відновлення зв'язку після важкої травми. «Регенеративна медицина започаткувала нову еру в дослідженнях травм спинного мозку », – сказала Енн Парр, професор нейрохірургії в Університеті Міннесоти. Вона додала, що її команда прагне дослідити клінічний потенціал того, що вони називають «міні-спинним мозком». Дивлячись на використання людиною Хоча дослідження все ще перебуває на ранній стадії, результати пропонують новий підхід до майбутніх методів лікування. Дослідники планують збільшити виробництво та вдосконалити технологію для клінічних випробувань . Проєкт об’єднав досвід різних дисциплін. Окрім Хана та Парра, до складу учасників входили Хьонджун Кім та Майкл МакАлпайн з машинобудування, Ніколас С. Лавуа, Нандадеві Патіл та Олівія Г. Коренфельд з нейрохірургії, Мануель Есгерра з неврології та Деха Йонг з фізики з Університету Співдружності Вірджинії. Фінансування надано Національними інститутами охорони здоров'я, Програмою грантів на дослідження травм спинного мозку та черепно-мозкових травм штату Міннесота та Товариством спинного мозку. Ця робота є вирішальним кроком до досягнення довгострокової мети: відновлення мобільності та незалежності для людей з травмами спинного мозку. Хоча дослідження ще далеко не є ліками, воно вказує на новий шлях, який поєднує передове виробництво, науку про стовбурові клітини та регенеративну медицину. Дослідження опубліковане в журналі Advanced Healthcare Materials .

#технології Вчені створили справжню «машину часу» — сервіс Wist дозволяє занурюватися у власні спогади через VR. • Завантажуєш відео — система перетворює його на 3D-сцену з глибиною та композицією кадру. • Можна прожити момент заново — буквально крокнути в минуле. • Працює з усіма популярними VR-гарнітурами, включно з Apple Vision Pro. Тепер «повернути час назад» стало набагато реальніше.