1. Любов до тварин — це не просто «добре серце». Це показник того, наскільки людина взагалі здатна на емпатію без вигоди. Бо тварини не дають тобі статусу. Не купують подарунків. Не піднімають самооцінку. Вони просто є. І якщо ти здатен піклуватися про того, хто не може віддячити, отже, в тобі є почуття глибше за раціональність.

2. Психологи кажуть, що ставлення до тварин — це дзеркальне відображення ставлення до слабкості. Якщо ти легко злишся на кішку за те, що вона кричить, або на собаку за те, що вона лізе до тебе, це означає, що ти не вмієш справлятися з безсиллям. Ні в інших, ні в собі. Тебе дратує, коли хтось не «зручний». А це потім переноситься й на людей.

3. Люди, які по-справжньому люблять тварин, часто відчувають не словами.
Вони помічають настрій, вібрації, поведінку. Бо тварина не говорить — вона передає. І якщо ти до цього чутливий, значить, у тебе розвинене найважливіше: здатність чути без звуку. Відчувати без пояснень. А це рідкість.

4. Якщо ти хочеш пізнати справжню людину — подивися, як вона поводиться з тим, хто їй не вигідний. Хто не підтакує. Не робить компліментів. Не підвищує самооцінку. Собака, кішка, пташка. Там все видно. Бо фальші в цьому зв’язку бути не може. Або ти в контакті. Або ні.

5. Дехто з найжорстокіших у стосунках людей — милі та галантні. Але не з тваринами. З тваринами вони не вмикають фільтри. Не грають у пристойність. А показують, хто вони є. Без театру. І якщо ти хочеш по-справжньому розпізнати людину — не слухай, що вона говорить. Подивися, як вона ставиться до того, хто слабший.

Текст зі сторінки Mybook.com.ua

Безліч інших глибоких тем чекають на вас у книзі "Посібник шукача Істини" 📚.

Щоб її отримати, просто напишіть мені в приват! 📩

Звичайний день сільської старої…

Поки зранку огірки збирала, виммммерзла аж!

Потім все за звичним алгоритмом дій.
Банки, кришки, часник, овочі, окріп, бланширування, ще окріп, закатування!

Сьогодні трішечки вийшло.
Навіть спітніти не встигла!:)
Тільки коліна відмовлялися працювати!:)
Та не колінами ж я все перемивала та закатувала?

Ще попередні слоїки кішка Квазя остаточно не прогріла, я вже нових наклепала!:)

Поки я кублилася на своєму консервному заводі, Ірина Олександрова сновигала у кухні.
Печеню тушкувала, другу серію пиріжків смажила, оооооттакезну миску салату чекрижила!

Тривога за тривогою…
Спітніла, поки від дитини почула, що після двох балістик по її місту вона ціла. Й вікна вціліли навіть…

Сссссцкйбнблдрсня…

"Серпанок романтичної меланхолії"

розпали моє серденько знов
а ні — гори в огні як непотрібнеє сміття
втомилась від безглуздих цих розмов
знайди в душі хоч краплю каяття

і не пронизуй мене поглядом, як кішка
якщо кохаєш — покажи любов не в ліжку

закрий вбережно ти на кухні ту фіранку
влаштуй щось на кшталт романтики й сніданку

зроби доріжку із кровавих пелюстків троянд
й накажи, щоб всі яснії зорі стали в ряд

вимальовуй тонкі лінії на моїй шиї
зажадай летіти в світ моєї мрії

а коли усі надії попливуть опрíч
то згадай ти, що я жінка, а не річ!

© Марта Кушнірук

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!

Завжди раді Вас вітати,
© Штукарі

Удома Хаїм зашторив вікна, узяв дриль, просвердлив у підошвах отвори й насипав туди каміння. Дірки акуратно заклеїв.
Потім узув черевики й походив по кімнаті.
Діаманти так страшно скрипіли, що від жаху старий спітнів.
Але, оскільки інших планів їхнього вивозу в нього не було, він махнув рукою і сказав: «Будь що буде!».
Діамантів у нього, в принципі, було не так уже й багато, тож вистачило однієї пари взуття. А другу він подарував своєму племіннику Міші.

У призначений день Хаїм вирушив на морський вокзал. Пароплав на Хайфу відходив саме звідти. Міша поїхав його проводжати. У машині Хаїм страшенно занервував.
– Міша, знаєш що? – сказав він племіннику. – Мені – 80 років. Навіщо мені ті скарби? Я хочу поцілувати Святу землю й спокійно померти. А тобі вони ще знадобляться.
Після цього він помінявся з Мішею взуттям.

На вокзалі Хаїма одразу ж відправили до митників, яких уже попередили.
Вони ввічливо попросили його роззутися й розібрали нові черевики на складові частини.
Вони були так упевнені, що відправлять цього афериста не в Ізраїль, а в зовсім протилежний бік, що навіть засмутилися.
Тоді вони зателефонували «куди треба» й кажуть: у взутті нічого немає, що робити? Їм відповідають: трусіть валізу, піджак, штани, якщо є кепка – трусіть кепку. Вони так і зробили – нічого! Знову дзвонять, ті: вивертайте його навиворіт, не може бути, щоб нічого!

Митники, довго не думаючи, відвезли нещасного до лікарні, де йому промили шлунок, змусили випити літр контрастної рідини, зробили рентген – і знову нічого не знайшли.
Цього разу вже ті кажуть: важко повірити, але, мабуть, ми таки помилилися, вибачте за турботу. Тоді ці митники помили руки з милом і розійшлися по домівках. А на зміну їм заступила нова група, у якій була молодший лейтенант Тетяна Миколаївна Луговська.

Це була проста радянська жінка 55 років, яка через обставини особистого й трудового життя перебувала у досить депресивному стані духу.
Причин для цього вистачало. Якраз того дня її кішка народила шістьох кошенят, і роздати їх не вдалося. Жодного. Раніше брали, а тепер кажуть – самим їсти нічого.
Тоді вона з важким серцем налила піввідра води й утопила їх. А кішка все норовила зазирнути у відро, щоб з’ясувати, що господиня робить з її дітьми. При цьому нявкала таким диким голосом, що те нявчання стояло у вухах у Тетяни Миколаївни всю дорогу на роботу.

Займаючись своєю звичною справою, Тетяна Миколаївна сподівалась відволіктись від пережитого, але не так сталося, як гадалося.
У кабінеті на неї чекав Єрмолицький. На старику, як то кажуть, обличчя не було. А якщо точніше – на ньому взагалі нічого не було, окрім синіх ситцевих трусів і частково білої майки.

– Це хто? – спитала вона.
– Та застряг тут один, – пояснили їй недбало.

Тетяна Миколаївна підійшла до старого, подивилась його документи й запитала:
– Хаїм Осипович, у вас є що вдягти на себе?
– У мене є бажання померти й не бачити цього жаху, – відповів Хаїм Осипович.
– Вас хтось проводить? – запитала митниця.
– Племінник, – сказав старий і слабо махнув у бік дверей, через які він увійшов у це чистилище.

Тоді Тетяна Миколаївна вийшла до зали, де товпилися проводжаючі, і запитала – чи є серед них племінник Хаїма Осиповича Єрмолицького.
– Є! – тут же озвався той.
– Молодий чоловіче, – сказала Тетяна Миколаївна. – З незалежних від мене причин костюм і взуття, в яких Хаїм Осипович збирався їхати на свою історичну батьківщину, стали непридатними. Але ви не хвилюйтесь, сам Хаїм Осипович майже в повному порядку. Йому просто треба переодягтись перед від’їздом.
– Я можу лише з себе зняти, – запропонував племінник.
– А самі підете додому в трусах і майці?
– Слухайте, в Одесі пішохід у трусах і майці – нормальне явище, – відповів племінник. – Може, він з пляжу повертається, а може, вийшов сміття викинути. Але з’явитися в такому вигляді за кордоном таки незручно. Закордонна преса може це неправильно витлумачити. Ви мене розумієте?
– Ну, давайте, що там на вас є, – зітхнула Тетяна Миколаївна. І за п’ять хвилин Хаїм Осипович одягнув джинси племінника, його футболку «Адідас» з трьома червоними смугами на плечах і абсолютно нові туфлі, де лежали всі заощадження його життя.

– Як ви себе почуваєте? – запитала молодший лейтенант Луговська.
– Краще, – лаконічно відповів Хаїм Осипович і пішов до трапа.

У TikTok завірусилася кішка-ЧАЙЛДФРІ: пухнаста вперше побачила немовля в будинку і одразу продемонструвала своє ставлення до нього🐾🤣🐾

#тварини
У бразильському Пантаналі - одному з найдикіших куточків планети - ягуар виходить на полювання не за звичною здобиччю.

Його мета – кайман. Вода вирує, лунають сплески, і ось уже хижа кішка встромляє ікла в череп рептилії. Тут виживає той, хто точніший і швидший.

Однак цього разу сам ягуар вирішує врятуватися.

Такі сутички – рідкісне, майже міфічне видовище. Але у Пантаналі це реальність. Ягуар — один із небагатьох хижаків, хто не боїться кинути виклик великому плазуну. У цих місцях навіть найнебезпечніший ворог може стати обідом.

СВІТ НАВКОЛО НАС🙂 Ірбіс – найпотайніший представник родини котячих.

Ця спритна м'язиста кішка з неймовірно довгим і пухнастим хвостом чудово пристосована до життя в суворих умовах.

СУЧАСНА ЖІНКА - КІШКА
#спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news

🐈‍⬛9 котів врятували зоозахисники після ворожого удару у Солом’янському районі: більшість вже знайшли своїх власників

Наразі власників шукає лише одна кішка з вул. Гавела, зараз вона у ветлікарні.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

Ночер задався…
Пілллллтські балалайки над селом дзижчали…
Потім двічи щось йййййаааак вʼїїїїбааалооо…
Далеко…
Але чутно…
Лежу та розмірковую?
Миргород?
Полтава?
Кременчук?…

Вже зранку вичитала в Телезі про бббббалістику по Кременчуку…
В срррраку б собі запхали й ті балалайки? Й ті балістики…

Війнавввійною, а справи ніхто не відміняв.
На порядку денному за першим номером - город!
Ним в займалася, поки дощ мене не розігнав?

Традиційно зробила більше, ніж планувала?:)
Та менше, ніж хотіла!:)

Саме стільки, щоб самій видно було, тут Юлія Володимирівна сьогодні були!:)
Й не так, щоб мене звідти виносили!:)

Шкандибаю по обійстю в напрямку городу, де я в озимих цибулях сокирки деру! З грициками!:)

Назустріч мені біжить чччччорна кішка на імʼя Онука Наша Снігуронька!:)
Гукаю її!:)
- Білосніжка ти моя!:)

Дочеревичила до тієї цибулі?
Нахиляюся?:)
Що я там бачу перше?:)
На мене та сама Онука дивиться!:) Коли вона вже встигла мене випередити й окупувати ту цибулю, хезе?:)

Помічниця моя!:)
Де я - там й вона!:)

Півники свої вже під дощем клацала!:)

Ви там як?
Цілі?