• 🏟Львівський стадіон «Україна» перед матчем Карпати – Металіст 1925⚽️👍

    🎥: ФК Карпати
    🏟Львівський стадіон «Україна» перед матчем Карпати – Металіст 1925⚽️👍 🎥: ФК Карпати
    159переглядів 4Відтворень
  • Колишній гравець збірної України з футболу Андрій Полунін помер у віці 54 років.

    Полунін виступав за низку українських клубів: «Дніпро», «ЦСКА», «Кривбас», «Карпати», а також у Німеччині в складі «Нюрнберга», «Санкт-Паулі» та «Рот-Вайса». На його рахунку 9 ігор у складі збірної України та один гол — у ворота збірної Італії.
    #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Колишній гравець збірної України з футболу Андрій Полунін помер у віці 54 років. Полунін виступав за низку українських клубів: «Дніпро», «ЦСКА», «Кривбас», «Карпати», а також у Німеччині в складі «Нюрнберга», «Санкт-Паулі» та «Рот-Вайса». На його рахунку 9 ігор у складі збірної України та один гол — у ворота збірної Італії. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    266переглядів
  • Смачні Карпати
    Смачні Карпати
    Love
    1
    150переглядів
  • Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️

    Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛

    Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊
    Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️ Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛 Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊
    809переглядів
  • Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️

    Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛

    Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊
    Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️ Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛 Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊
    811переглядів
  • 🔥🦁 "Карпати" мінімально перемагають "Кривбас" — в криворіжців вже 3 матча без перемог поспіль 👀
    🔥🦁 "Карпати" мінімально перемагають "Кривбас" — в криворіжців вже 3 матча без перемог поспіль 👀
    159переглядів
  • Карпати зустрічають теплом осінніх обіймів 🍂⛰️🍁 #Карпати #осінь #тепло
    Карпати зустрічають теплом осінніх обіймів 🍂⛰️🍁 #Карпати #осінь #тепло
    Love
    1
    253переглядів
  • Кам'янець-Подільська фортеця

    Фортеця, ймовірно, існувала ще за часів Київської Русі, проте кам'яну споруду збудували литовські князі Коріатовичі. З 1362 по 1434 роки фортеця в комплексі з оборонними спорудами міста стала головним форпостом. Фортеця вперше згадується в 1374 році в грамоті князя Юрія Коріатовича (одного з чотирьох братів Коріатовичів, які володіли Поділлям). У той час вежі і стіни були вже кам'яними і частково дерев'яними. Фортеця знаходилася біля входу в місто, до якого вів вузький 9-метровий перешийок (місто розташовувалося в петлі річки Смотрич). Саме за Коріатовичів місто стало столицею краю, а фортеця стратегічним оборонним пунктом. Багато років історики і вчені не можуть дійти єдиної думки щодо дати будівництва фортеці, тому поки що прийнято вважати, що перший камінь був закладений в 1374 році. За легендою, Кам'янець-Подільську фортецю ніколи і нікому не вдавалося взяти штурмом, лише хитрістю або золотом, хоча історики спростовують цей факт.

    Джерело https://psahno.com/uk/places/kamenec-podolskaia-krepost

    #карпати #україна #західнаукраїна #кам'янецьподольськафортеця #фортеціукраїни #історіякарпатів #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявкарпатах #кам'янецьподольський #фортеця #середньовічнафортеця #відпочинок
    Кам'янець-Подільська фортеця Фортеця, ймовірно, існувала ще за часів Київської Русі, проте кам'яну споруду збудували литовські князі Коріатовичі. З 1362 по 1434 роки фортеця в комплексі з оборонними спорудами міста стала головним форпостом. Фортеця вперше згадується в 1374 році в грамоті князя Юрія Коріатовича (одного з чотирьох братів Коріатовичів, які володіли Поділлям). У той час вежі і стіни були вже кам'яними і частково дерев'яними. Фортеця знаходилася біля входу в місто, до якого вів вузький 9-метровий перешийок (місто розташовувалося в петлі річки Смотрич). Саме за Коріатовичів місто стало столицею краю, а фортеця стратегічним оборонним пунктом. Багато років історики і вчені не можуть дійти єдиної думки щодо дати будівництва фортеці, тому поки що прийнято вважати, що перший камінь був закладений в 1374 році. За легендою, Кам'янець-Подільську фортецю ніколи і нікому не вдавалося взяти штурмом, лише хитрістю або золотом, хоча історики спростовують цей факт. Джерело https://psahno.com/uk/places/kamenec-podolskaia-krepost #карпати #україна #західнаукраїна #кам'янецьподольськафортеця #фортеціукраїни #історіякарпатів #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявкарпатах #кам'янецьподольський #фортеця #середньовічнафортеця #відпочинок
    1Kпереглядів
  • Будьмо!
    Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
    Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!"
    Воно не перекладається!
    Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК.
    Будьмо!
    Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося.
    Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу!
    Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький.
    Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст…
    Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…
    І під копитом камінь тріснув…
    Будьмо - це донати і безпілотники.
    Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки.
    Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками.
    Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
    Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію…
    Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
    Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
    Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…
    Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
    Святий Вечір, щедрий Вечір!
    Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!
    Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!" Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками… І під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати і безпілотники. Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Святий Вечір, щедрий Вечір! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!
    Love
    1
    689переглядів
  • 🔥«Епіцентр» впевнено перемагає «Карпати» у виїзному поєдинку та здобуває другу перемогу в УПЛ!🏆

    Голи: Пауло Вітор 62' - М. Миронюк 57', О. Климець 61', В. Мороз 85'

    📸 @fc_epicentr_official
    🔥«Епіцентр» впевнено перемагає «Карпати» у виїзному поєдинку та здобуває другу перемогу в УПЛ!🏆 Голи: Пауло Вітор 62' - М. Миронюк 57', О. Климець 61', В. Мороз 85' 📸 @fc_epicentr_official
    291переглядів
Більше результатів