#поезія 📚 Підбірка 6 віршів Ліни Костенко, про війну, свідком якої вона була у дитинстві. 1. Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні. Лилась пожежі вулканічна лава. Горіла хата. Ніч здавалась днем. І захлиналась наша переправа через Дніпро – водою і вогнем. Гула земля. Сусідський плакав хлопчик. Хрестилась баба, і кінчався хліб. Двигтів отой вузесенький окопчик, де дві сім'ї тулились кілька діб. О перший біль тих не дитячих вражень, який він слід на серці залиша! Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться душа?! Це вже було ні зайчиком, ні вовком – кривавий світ, обвуглена зоря! – а я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря, – той перший віршик, притулившись скраю, щоб присвітила поночі війна. Який він був, я вже не пам'ятаю. Снаряд упав – осипалась стіна. 2. Колись давно, в сумних біженських мандрах, коли дитям я ледве вже брела, старі хатки в солом'яних скафандрах стояли в чорних кратерах села. Дроти бриніли арфою Ерделі. Гострила вухо темрява у шклі. Як тяжко стукать у чужі оселі, бездомним бувши на своїй землі! Чужі оселі... Темний отвір хати. Ласкавий блиск жіночої коси. А потім довго будуть затихати десь на печі дитячі голоси. Уже сидиш зі жменькою насіння. Уже привітно блима каганець. Уже в такому запашному сіні в твій сон запрігся коник-стрибунець! І ніч глуха. І пес надворі виє. І світ кривавий, матінко свята! Чужа бабуся ковдрою укриє, своє розкаже, ваше розпита. І ні копійки ж, бо не візьме зроду, бо що ви, люди, на чужій біді?!. А може, то в душі свого народу я прихилила голову тоді? 3. СМЕРТЕЛЬНИЙ ПАДЕГРАС Земля кружляє у космічнім вальсі. Вітри галактик - вічні скрипалі. Гармонія крізь тугу дисонансів проносить ритми танцю по землі. І серцю в грудях тісно, тісно, тісно! Смички пиляють задубілий сум. Зненацька м'язи вибухнуть первісно, ударить кров, як електричний струм. І не паркет, зачовганий до глянцю, не долівки, налиплі до чобіт, - вже вся планета - п'єдестал для танцю, де сходять вальси з голубих орбіт. Гримить високий гонор полонеза, і лихом б'є об землю перепляс, лезгинка чорна срібні гострить леза і граціозно ходить па-де-грас. Шпурляв канкан мережки парижанок. Шмагав аркан по сивих постолах. І відчайдушний танець між ножами шотландки танцювали на столах. Велике діло - танець між ночами! Танцюй собі, лиш пальчика не вріж. Доріг війни смутні подорожани, ми знали інший - танець бездоріж. Десь труп коня вмерзає в сизу осінь. І смерть впритул до мене підступа. А я іду. А я роблю наосліп на міннім полі обережні па. Півроку вбік - і все це піде прахом. І цілий всесвіт вміститься в сльозу. Дрімотні міни - круглі черепахи - в землі шорсткій ворушаться, повзуть. О піруети вимушених танців! Хто йшов по полю мінному хоч раз, той мимохіть і на паркетних глянцях пригадує смертельний падеграс. 4. Я була маленька і стривожена, зовсім не уміла мудрувать і гадала, що на світі можна вік прожить — як вірші прочитать. Я читала б зранку та й до ночі, я б читала щиро від душі, та були до цього неохочі всі мої малі товариші. Більше їм подобалось, коли ми гралися у фанти і квачі, і з гори стежками польовими гнали перед себе обручі. І якщо не потрапляли в зарість — то як вітер мчалися вони. І частенько ми тоді врізались прямо у колгоспні баштани. Сторож нам показував ломаку, ми кричали, сторожу на зло, і, мабуть, не стільки з переляку, як тому, що весело було... Ну, а потім, о страшній порі, зажурились наші матері, і пожеж багряні язики потяглися до Дніпра — ріки. Нас тоді розкидало по світу, звідали біди не по літах... І лише недавно, цього літа, знов була я в пам'ятних краях. Пригадала дні свої дитячі, «Виросла, — питаю, — дітвора?» А мене в долину біля Янчі провели по березі Дніпра. Мітку показали на вербині, широко руками розвели: — Кажуть люди, десь тут, у долині, всі живцем закопані були. Тут Одарка — невсипуща мати, миротвориця дитячих чвар, і Лаврін, прислів'ями багатий, і Кривенко — сивий чоботар. Тут Юрко і чорноока Хана, всі твої товариші малі... Тут земля, а в ній — глибока рана. Не торкайтесь — боляче землі! «Проміння землі», 1957 р. 5. На конвертики хат літо клеїть віконця,як марки. Непогашені марки — біда ще не ставила штамп. Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки. Я там теж пролітаю,я теж пролітаю там. Опускаюсь на землю, на сивий глобус капусти. На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін. Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся,а все вже гуде, як дзвін. Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик. І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні. Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик. Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні. Ліна Костенко

Заповіт🌺 Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом. ”Тарас Шевченко” Пам'ятаймо, борімося, творімо історію!

Перебуваючи на лікуванні у місті Дніпро, пішов з життя військовий з Броварів Сергій Мінакерман #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=44410

🥀🥀 Знову чорна звістка у громаді… Сержант Сергій Мінакерман, головний сержант інженерно-саперної роти, пішов з життя 14 серпня 2025 року, перебуваючи на лікуванні у міський багатопрофільній клінічній лікарні м. Дніпро. Щирі співчуття рідним та близьким Сергія Борисовича… Вічна та світла пам’ять Герою-захиснику! Прощання з Сергієм Мінакерманом відбудеться завтра, 18 серпня об 11:00 на Майдані Свободи у Броварах. Відспівування об 11:30 у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Героїв України, 22А). Поховання - Алея слави (вул. Олега Онікієнка, 136), м. Бровари. @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни

18 серпня 1836 року в хуторі Переходівка (нині село у Чернігівській області) народився Олександр Кониський, який стане письменником, видавцем, педагогом, напише слова пісні «Молитва за Україну». Найвідоміші літературні псевдоніми, яких у нього було близько 150 – О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Полтавець. Закінчив Ніжинське дворянське училище та Чернігівську гімназію, де й почав писати вірші українською. Після невдалої спроби здобути вищу освіту в Ніжинському юридичному ліцеї і відбуття військової служби, з 1854 року служив на низових посадах у Кримінальній палаті в Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата прав, а після селянської реформи 1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси «визволених невільників». Вів літературну (з 1858) і громадську діяльність, був членом полтавської та київської «Громад», займався організацією недільних шкіл. Сам читав історію в п’яти недільних школах Полтави, одна з яких була вечірня для дорослих. Опублікував українські прописи (1862), підручник з арифметики (1863), читанку для українських шкіл (1882). Підготував підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою. В січні 1863 був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди, потім – до Тотьми (нині – рф). 1865-го отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866-го повернувся в Україну і жив у Катеринославі (нині місто Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. Від 1872-го після зняття нагляду переїхав до Києва. Був одним із ініціаторів заснування у Львові Літературного товариства імені Шевченка (1873). У 1880-х роках обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права. Опублікував у виданні полтавського губернського земства «Земский обзор» статтю «Мировой суд и народные обычаи» про нехтування мировими суддями звичаєвого права (1883) та «Письма из Юго-Западного края» про правовий режим чиншового володіння (1884). Автор численних поезій і прозових творів. 1885 написав слова пісні «Боже Великий, Єдиний» («Молитва за Україну», музика Миколи Лисенка), що в обробці Олександра Кошиця стала духовним гімном України. Вів публіцистичну діяльність в Галичині, матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис «Правда», який відіграв визначну роль у формуванні української національної свідомості. Був ініціатором перетворення в 1892-му Літературного товариства імені Шевченка в Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Йому пожертвував свою бібліотеку і архів, відкрив стипендію і заповів частину грошей. Однією з головних праць О. Кониського була повна біографія Тараса Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський» (1898), що вийшла у двох томах. Їй він присвятив останні десять років свого життя, провів величезну роботу по збиранню необхідного матеріалу, відтак відвідав Звенигородщину, інші шевченківські місця, зустрічався з багатьма людьми, що знали Шевченка, роздобув чимало рукописів поета, його листи, спогади про нього, урядові документи тощо. 🕯Помер 12 грудня 1900 року в Києві. В ссср твори Кониського були заборонені, а совєцьке літературознавство зараховувало його до «націоналістів». Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині і Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. І. Вернадського.

#особистості 18 серпня 1836 року в хуторі Переходівка (нині село у Чернігівській області) народився Олександр Кониський, який стане письменником, видавцем, педагогом, напише слова пісні «Молитва за Україну». Найвідоміші літературні псевдоніми, яких у нього було близько 150 – О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Полтавець. Закінчив Ніжинське дворянське училище та Чернігівську гімназію, де й почав писати вірші українською. Після невдалої спроби здобути вищу освіту в Ніжинському юридичному ліцеї і відбуття військової служби, з 1854 року служив на низових посадах у Кримінальній палаті в Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата прав, а після селянської реформи 1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси «визволених невільників». Вів літературну (з 1858) і громадську діяльність, був членом полтавської та київської «Громад», займався організацією недільних шкіл. Сам читав історію в п’яти недільних школах Полтави, одна з яких була вечірня для дорослих. Опублікував українські прописи (1862), підручник з арифметики (1863), читанку для українських шкіл (1882). Підготував підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою. В січні 1863 був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди, потім – до Тотьми (нині – рф). 1865-го отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866-го повернувся в Україну і жив у Катеринославі (нині місто Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. Від 1872-го після зняття нагляду переїхав до Києва. Був одним із ініціаторів заснування у Львові Літературного товариства імені Шевченка (1873). У 1880-х роках обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права. Опублікував у виданні полтавського губернського земства «Земский обзор» статтю «Мировой суд и народные обычаи» про нехтування мировими суддями звичаєвого права (1883) та «Письма из Юго-Западного края» про правовий режим чиншового володіння (1884). Автор численних поезій і прозових творів. 1885 написав слова пісні «Боже Великий, Єдиний» («Молитва за Україну», музика Миколи Лисенка), що в обробці Олександра Кошиця стала духовним гімном України. Вів публіцистичну діяльність в Галичині, матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис «Правда», який відіграв визначну роль у формуванні української національної свідомості. Був ініціатором перетворення в 1892-му Літературного товариства імені Шевченка в Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Йому пожертвував свою бібліотеку і архів, відкрив стипендію і заповів частину грошей. Однією з головних праць О. Кониського була повна біографія Тараса Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський» (1898), що вийшла у двох томах. Їй він присвятив останні десять років свого життя, провів величезну роботу по збиранню необхідного матеріалу, відтак відвідав Звенигородщину, інші шевченківські місця, зустрічався з багатьма людьми, що знали Шевченка, роздобув чимало рукописів поета, його листи, спогади про нього, урядові документи тощо. 🕯Помер 12 грудня 1900 року в Києві. В ссср твори Кониського були заборонені, а совєцьке літературознавство зараховувало його до «націоналістів». Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині і Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. І. Вернадського.

#архів Рекламна фотографія експортного варіанта ЗАЗ 968. На задньому плані - дамба ДніпроГЕС. Запоріжжя, 1970-ті.

ЗБИТО/ПОДАВЛЕНО 61/85 ВОРОЖИХ БПЛА ТА 0/1 «ІСКАНДЕР-М» Атаковано прифронтові райони Сумщини, Донеччини, Чернігівщини, Дніпропетровщини. Зафіксовано влучання ракет та 24 БпЛА на 12 локаціях.

Обухівська громада у скорботі. У російсько-Українській війні загинув Захисник України, навідник штурмового батальйону 5-ї ОШБ, солдат ФЕДОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ, 1981 р.н. Загинув 9 серпня 2025 року в бою під час ракетно-мінометного обстрілу противником наших позицій поблизу населеного пункту Філія Синельниківського району Дніпропетровської області. Прощання з Героєм відбудеться 19 серпня 2025 року, о 10:00 на міській площі біля Обухівського центру культури і дозвілля. Вічний спочинок мужній воїн знайде поруч зі своїми побратимами на міському цвинтарі "Польок". Вічна пам'ять Герою України! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

ВЧОРА ЯКИЙСЬ СМІЛИВЕЦЬ НАМГАВСЯ ПЕРЕПЛИСТИ ДНІПРО В КИЄВІ #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news