#думки
Ми всі — в дорозі, яка має кінець.
Ніхто не знає, скільки ще залишилось — днів, світанків, обіймів.
Життя не дає попереджень.
Не дозволяє повернутись.
Просто одного дня — усе зупиняється.
Але поки ми ще тут — усе має значення.

Тому:

– зупинись на мить і подивись, як світиться небо перед дощем;
– подякуй за тепло руки, яку тримаєш щодня;
– не мовчи, коли серце хоче сказати ,, люблю ";
– не зберігай ніжність ,,на потім" — потім може не бути;
– пробачай — собі, людям, життю;
– роби добро — навіть якщо ніхто не побачить;
– і живи так, щоб після тебе залишалося світло.

Бо життя — це не про кількість днів.
Це про глибину кожного з них.

#тварини
🦏 Північні білі носороги колись вільно жили в Центральній Африці. Але браконьєри майже повністю знищили їх у дикій природі.
Сьогодні на планеті залишилося лише дві самки, і обидві мешкають під цілодобовою охороною в заповіднику в Кенії. Самців більше немає.

Наука намагається врятувати вид — але часу дуже мало.

👨‍🚀 Помер американський астронавт Джим Ловелл, що очолював невдалу місію висадки на Місяць у 1970 році під назвою «Аполлон-13». В однойменному фільмі саме Ловеллу приписали фразу «Г'юстон, у нас проблема».

Ловеллу було 97 років. У нього залишилося 4 дітей. Дружина — Мерилінн — померла ще у 2023 році
Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#тварини
🦁 Сьогодні Всесвітній день лева!
Щороку 10 серпня світ вшановує величного царя савани — лева. Це не просто символ сили й гідності, а ще й один із найуразливіших хижаків на планеті. Сьогодні ми не просто захоплюємося левами, а й нагадуємо про необхідність їх захисту 🌍.

За останні 100 років чисельність левів у дикій природі зменшилась майже на 90%. Замість мільйона, як колись, сьогодні їх залишилось менше 20 тисяч. Основні причини — втрата середовища існування, браконьєрство та конфлікти з людьми.

💡 ЦІКАВІ ФАКТИ:

🦁 Хоч левів називають «царями джунглів», насправді вони живуть у саванах і степах, а не в джунглях.

🗣 Рик лева чутно на відстані до 8 км — це найгучніше "вітання" серед усіх диких котів.

👑 У прайді левицям належить влада — саме вони полюють і виховують малят.

Лев — єдиний кіт, у якого є грива, і її пишність може вказувати на здоров’я, силу та навіть рівень тестостерону.

#поезія
Усі мої вірші складаються в імена,
У біль, що сягає неба, але не дна,
Все, що залишиться по мені — слова і рими,
Плани невтілені, про які говорили ми
В часи, коли ще не знали слова донати,
Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні»,
А тобі не знали, що відповідати,

І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами,
Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму,
Ловець мрій по життю, та не ловець у житі,
У намаганні над гніздом зозулі пролетіти,
Як твоє минуле
пролітає маленьким птахом
Над Полтавським шляхом.

Пташеня, підкинуте до гнізда,
Порахуй до ста,
Сонце тут сходить пізно, у нас не так.
Далі від дому за окружною зорі
Воском прозорим малюють покоси сонні,
Місто, що подарує нові історії,
Совість, яка визирає із вікон висоток
Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими.

Знов повертаюся у минуле.
Пам’ятаю, як дідусь розказував,
Що вкручував першу лампочку у селі,
І не стримував сліз.
Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю,
З першої вчився поратися, з другої — похмелятися,
Я б і зараз їх почитав.

Добре, що дід цього вже не бачить,
Не збиратиме мокре від сліз нажите
в картате збіжжя,
Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям
Луганщини,
Не молитиметься богу, який нікому не допоможе,
Боже, добре, що він не бачить,
Як те, що було його, стає чужим,
Добре, що не дожив.

Так сидиш ночами у темряві,
поки серце заходиться,
І записуєш все, що нашіптують демони
З дна колодязя.
Скільки текстів написано за п’ять хвилин
на хиткому стільчику,
Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися,
А скільки — просто продекламувати вивчене
З кам’яним лицем.
Скільки із них
читає справді про себе.

Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала:
Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу,
Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його,
Спробуй прочитати так, як читає Шилова.

Потреба в тобі вимірюється глибиною історій,
які виніс на сцену,
Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою
в антології слему,
Коли дійдеш до моєї,
не перегортай одразу.

09.08.25
Сашко Середа

СМЕРТЬ СТАЛІНА

Чорні стрічки дратували червоні стяги.
Київ від жаху завмер.
Ніч пов’язала очі дню.
Над імперією трасували зорі.
Помер месія комунізму.
У смерть його не вірять ортодокси.
Як будем жити без тюрми й бича?
Прийшла весна, тепліє сонце,
заводи розспівалися, гудуть,
оновлення землі проходить.
Тиран тирана покорив, а часу ні.
Час не підвладний навіть Богу.
Бідні сподівались розжитись,
голодні — наїстись, а тепер?
“Із-за гір та з-за високих”.
Вже орел не прилетить.
Мільйони зеків зітхнули,
орел не буде клювати їхні серця.
Раби вірять класовим солідарам,
Вони стоять на колінах
і чекають нового обману,
благають впорскнути класовий опіум.
Комуністи в “недоумении”,
що ж буде тепер в “имении”,
їхньому “чудищу огромному”.
Попелом трусять голови
імперські мотрони.
Слізьми змивають брук...
Засмучена Євразія.
Історія втихомирює, історія просить.
Поверхня землі здувається,
то мертві перевертаються.
Прорвались будні у життя,
осипавсь попіл із голів,
а сонце висушило сльози,
диктатор вже новий,
а люди ходять в сози.

1953 Григорій Сагайдак

12 серпня 1916 року біля Бережан почалися запеклі бої Українських січових стрільців із російськими військами за гору Лисоню, які тривали до кінця вересня.

Російський царат посилав військо, щоб прибрати до своїх рук Галичину. На окупованих землях закрили українські видавництва, розгромили осередки «Просвіти», представників місцевого духовенства заарештували й заслали до Московської губернії.

Протидія українців була закономірною. Легіон УСС став виразником й оборонцем прав та сподівань свого народу, захисником рідного краю. Російська армія рекрутувала мільйони українців зі сучасних східних областей України, аби їх руками захопити західні землі, що путінська армія намагається робити зараз, відправляючи гарматним м'ясом українців з окупованих територій Сходу та Півдня.

Головні бої відбувались при обороні Бережан, над річкою Ценівкою біля Потутор, на Лисоні. Не один раз січові стрільці рятували безнадійні ситуації, в які потрапляли австро-угорські війська.

Так було 3 вересня 1916 року, коли січові стрільці відбили натиск ворога на Лисоні. 16 вересня на Диких Ланах росіяни атакували турецький полк, але ситуацію виправили січові стрільці, відкинувши загарбників до річки Золотої Липи. 29—30 вересня відбувся третій бій на Лисоні. 30 вересня московські війська розбили оборонні позиції австрійців і підійшли до позицій, які займали січові стрільці.

Бої за гору Лисоню в історію Легіону УСС увійшли під назвою «кривавий тан». Полк УСС був оточений росіянами. Без спорядження і допомоги його залишки потрапили в полон. З цих часів походить відома стрілецька пісня «Як з Бережан до кадри січовики манджали...».

Зусиллями стрілецьких куренів, завдяки їх геройському чину був ліквідований прорив російських військ на Бережани. В околицях міста, на схилах Лисоні, у кривавих боях полк УСС утратив убитими, полоненими й пораненими більше тисячі старшин та стрільців. Із 44 старшин у строю залишилось 16. Своєрідним реквіємом полеглим звучали слова пісні Р. Купчинського «Заквітчали дівчатонька», яку він написав на смерть убитого на Лисоні й похованого під Вільховцем підхорунжого Мальованого.

Обороною Бережан завершився один із періодів змагань стрілецтва, з якого воно вийшло ослабленим, але ідейно загартованим, з відновленою ідеєю Українського війська.

У ході битви полк УСС втратив більшість свого складу, проте виконав своє завдання — зупинив наступ російських військ на Бережани, завдавши їм важких втрат.

Лисоня — це одночасно тріумф і Голгофа для січових стрільців. А для наступних поколінь вона стала символом боротьби українського народу за утвердження державної незалежності.

#поезія
Переливання з пустого в порожнє,
що нам потрібно іще?
Скло на пісок переплавити можна
під проливним дощем,
Переродитись з людини в камінь,
бути одною з цеглин,
Що в піраміди трамбує віками
часу невпинний плин.
Сліпо міняючи шило на мило
－ в програші будуть всі,
Сонце катається, бо втомилось,
в чортовім колесі.
Жук, що приліг рахувати зорі,
встати не може сам.
Кістку натхнення, відварену в морі, －
кинули диким псам.
Вилетить слово не горобцями,
Пачками М&M’s.
Кожен десятий приходить до тями,
Жоден іще не воскрес.
Кактус стоїть при дорозі на трасі
Чекаючи дружніх обійм.
Крижину прибило до Африки, трясця!
Добре, хоч спав китобій.
В правій за тільце тримаю синицю,
В лівій – за дзьоб журавля.
Верблюд приправляє пісок корицею:
Чим не свята земля?
Вовк безробітний тікає до лісу,
Щоб розпочати фріланс.
Пінгвіни загублені дзвонять в поліцію,
І мріють про хлібний квас.

Таня Удод

#поезія
Листки пожовтіли. Їм шкода прощатися з літом,
Із гомоном птаства в сплетінні густих верховіть.
Ще усмішка сонця голубить і гріє привітно,
Та збіжжя — в коморах, і серпень пришвидшує хід.

Загляне у сад, струсить яблука, соком налиті,
Пройдеться стернею у гурті поважних лелек.
До лісу майне, де у моху густім оксамиті,
Сховались гриби під склепінням дубів і смерек.

Він так поспішає, бо часу лишилося мало.
Сорочку для осені в затінку тчуть павуки.
Зіркові дощі сяють іскрами в водних дзерка́лах.
Прощаються з літом, обірвані вітром листки…

Галина Бойчун-Іванець

7 серпня 1932 року ухвалено закон «про п'ять колосків». У цей день з’явилася спільна постанова цвк і рк ссср «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відомий у народі як закон «про п’ять колосків». Авторство постанови приписують особисто сталіну.

Внаслідок злочинної політики «колективізації», яка почалася ще в середині 20-х, людей позбавили права власності на землю. Паралельно розкручувався маховик так званого «розкуркулення», спрямованого на знищення всіх, хто саботував вступ до колгоспів. За кілька років колгоспників перетворили на рабів у найгірших традиціях кріпосного права, що, зрештою, завершилося Голодомором-геноцидом 1932-1933 років.

Сумнозвісний закон «про п’ять колосків» став передвісником Голодомору. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшувальних обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт.

Існувала також таємна інструкція (від 13 вересня 1932 р.) до постанови про порядок застосування положень. Зокрема, ставилося завдання щодо «куркулів» застосовувати лише розстрільні статті. Хоча аналіз кримінальних справ засвідчує, що 83% засуджених становила селянська біднота.

Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом.

У містах заборонялося продавати хліб селянам. Їх не наймали на роботу на промислові підприємства, їм забороняли переходити або переїжджати в росію. Загороджувальні загони на кордонах із Польщею та Румунією розстрілювали втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів. Почали з’являтися «чорні дошки». Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом. Водночас підрозділи гпу провели масштабну кампанію «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів» – в Україні у 1933 р. було арештовано більше людей, ніж у часи Великого терору.

За інформацією, оприлюдненою в 1988 році совєцькою газетою «Правда», за неповні п’ять місяців після прийняття Закону «про п’ять колосків», за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти. Карали і дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.

Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як ссср продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн. тонн, у 1933-му – 1,68 млн. тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в росію, нерідко гнили просто