ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ

(Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…»)

Як можна жити там – цього́ не знаю,
Не довело́сь мені таке пізнать,
Але молю́ і Господа благаю,
Аби в житті цього́ не скуштувать.

Як можна жити там – себе питаю,
Та відповідь не можу я знайти,
Минає час й до цьо́го повертаю…
Щоб я… життя й… далекії світи…

Як можна жити там – питання вічне,
Але, напевно, кожному своє́,
Та точно це не є ніщо́ трагічне,
Та вічне відчуття, що не своє́.

Як можна жити там – не уявляю,
Бо доля не закинула туди,
Але в думках я це перебираю:
Щоб я й чужі далекії світи…

Як можна жити там – в думках малюю,
Картини постають,та… не моє…
Думки́ про це гаптую і гаптую,
І кожна з них снує́, снує́, й снує́.

Як можна жити там – не розумію,
Щоб не прийшлось покинуть рідний край,
Який, немов коханого, лелію,
Який для мене – незбагненний рай.

25.01.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044912

НІЧНА АТАКА НА СТОЛИЦЮ

Глибока ніч, та ворог наш не спить,
Ракети на столицю випускає,
То ж не дає спокійно нечисть жить
І ні на мить про нас не забуває.

Летять бляшанки вражі з болотів,
Летять потвори й курсу не міняють.
Аби Госпо́дь від нас їх всіх відвів,
Хай над болотом спалахом засяють.

Нема споко́ю в Києві, нема,
По серцю України гаратають.
За що вони так з нами усіма?
Нехай усі потвори поздихають!

Вночі нас ворог сильно обстріляв,
Завдав ударів, виникли пожежі,
Де тільки міг – усюди він сягав,
Давно вже перейшов кордони й ме́жі.

Ворожий мотлох нісся звідусіль,
Захисники зробили, що зуміли,
Та ми відчули знову страх і біль,
Людські́ домівки знову в нас горіли.

В страху́ усі пробу́ли цілу ніч,
Сигнал тривоги сповіщав про лихо,
І ні на мить ми не зімкнули віч,
Молили аби знову стало тихо.

21.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1009088

ІСТИНА

Чи квіти хтось посіє, чи жита́,
Чи висипле на тацу небо зо́рі,
В усьому є та правдонька свята́,
Де дякувать за все і Богу й долі.

В усьому є та правдонька свята́,
Яка в житті показує дороги,
Несемо кожен ми свого́ хреста
І оббиваєм з ним якісь пороги.

Несемо кожен ми свого́ хреста,
Ніхто у цьо́му нам не допоможе,
Зі скаргою не пишемо листа,
Хоч біль і совість нас, буває, гложе.

Зі скаргою ми пишемо листа,
Усе приймаєм з радістю і смутком,
Бо, ма́буть, в цьому істина проста…
Життєвий кошик повниться й здобутком.

Є, ма́буть, в цьому істина проста,
Та часто ми не думаєм про неї,
Життя біжить, біжать наші літа́,
Які не за́вжди квітнуть, як лілеї.

Життя біжить, біжать наші літа́,
Та пам’ять наша геть усе карбує.
Аби в душі́ не бу́ла пустота…
Життєві рани час не залікує.

12.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045551

ЧУЄ ГРІШНУ

Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку,
В молитві ру́ки зво́дила в сльозах,
Не допустив той мотлох-вибухівку,
Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах.

Я про життя в молитві все благала,
Тремтіла, наче листя на вітру,
Та чи почує Го́сподь – я не знала…
А з пам’яті жахіття не зітру.

Не хочеться так рано помирати
Від вражої ординської руки́,
Лишається лиш Господа благати,
Щоб не спинив життєвої ріки́.

Жахливий ранок у сльозах й тремтінні,
В молитві та уявленні про все,
Коли навко́ло все в палахкотінні,
Й будинком від тих вибухів трясе.

Спокійно жити не дає потвора,
І серце України – в нього ціль.
Настала дійсність ось така сувора,
Не закриває ворог цю артіль.

Від вибухів повітря аж дзвеніло,
Здригалась наша матінка-земля,
Та я жива й помешкання вціліло,
Напевно Бог щитами затуля.

Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній,
Я дякую, я дякую за це!
Почув мої́ молитви, чує грішну…
Зберіг моє́ життєве деревце.

23.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1003830

КОЛИ І ХТО ВІЙНУ ПРИСПИТЬ?

Це – плач і біль, це – крик душі́,
Ридання, смуток і розпука,
Не рута-м‘ята й спориші –
Довічна в багатьох розлука.

Суцільне з крові вишиття,
Журба і горе, серце в шмаття,
У цвіту забрані життя,
Палає все… Це – не багаття.

В повітрі запах від війни,
Й стає щоразу все їдкішим.
Це все – діяння сатани,
А їх нутро – все більш гнилішим.

Від цьо́го рана і рубці,
Від цьо́го шрами, щем, зневіра,
Любов і втома на лиці,
І грають сурми, а не ліра.

Рікою сльо́зи по щоках,
Роки́ у них ми потопаєм,
Жахіття це в житті… не в снах…
Його закінчення чекаєм.

Щоразу більше нас болить,
Стають щораз гіркіші сльо́зи.
То хто і що війну приспить?
Коли закінчаться загрози?

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008711

МИРОМ ВСЕ У НАС ПРИКРАШУ

Прийшов москаль в країну нашу,
Бо прямував він на парад,
Тепер йому доро́га в рашу,
Але двохсотим вже назад.

Тепер йому доро́га в рашу,
Яка веде на небосхил,
Їм не топтати землю нашу,
Квітник зросте замість могил.

Їм не топтати землю нашу
Сво́м смердючим кирзаком,
Не будуть лити горя в чашу,
Яке тече все рівчаком.

Не будуть лити горя в чашу,
З життя не будуть визволять,
Навік зали́шать землю нашу,
І нас не будуть убивать.

Навік зали́шать землю нашу,
На повні груди ми дихне́м,
Я цю надію не зага́шу,
Хоч на душі і біль і щем.

Я цю надію не зага́шу –
Піде в болото лютий враг.
Я МИРом все у нас прикра́шу,
Піді́ймуть всюди рідний стяг.

Я МИРом все у нас прикра́шу,
Усюди славень зазвучить,
Зустрінем ПЕРЕМОГУ нашу,
І ми, й Вкраїна будем жить.

29.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044689

ВЖЕ Я – НЕ Я І ТИ – НЕ ТИ

Вже я – не я і ти – не ти,
Нема між нам вже нічо́го,
Давно вже спалені мости,
Вже й присмаку нема терпкого.

Вже я – не я і ти – не ти,
Не мрій, що можеш щось змінити,
Межу́ зумів ти перейти…
Розбитий глек вже не зліпити.

Вже я – не я і ти – не ти,
І вороття назад немає,
Не треба вже: «Пробач», «Прости»,
Бо мертве вже не оживає.

Вже я – не я і ти – не ти,
Усе давно уже минуло,
Що втрачено – не віднайти,
Не повернути те, що бу́ло.

Вже я – не я і ти – не ти,
Зів’яло все, неначе квіти,
З яких вінок вже не сплести́
Й не варто інші вже садити.

Вже я – не я і ти – не ти,
Давно уже загасли зо́рі,
Давно ми – різних два світи…
Можливо це – пророцтво долі.

Вже я – не я і ти – не ти,
Це – дві дороги, дві – стежини,
В одну уже їм не зійти,
Й ми – не одна, а й дві краплини.

19.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044796

ФЕЙСБУЧНА ЛЮБОВ

Любов фейсбучна особлива:
Неначе дощ, неначе злива,
Неначе смерчі й буревії,
І має ще й брудні затії.

Неначе сильні снігопади,
А іноді – і грози, й гради.
А ще бува, як заметілі,
Немов працюють всі артілі.

Бувають також і заме́ти,
Вона вбива й без кулемета,
Переміта усі дороги,
Й боротись з цим немає змоги.

Ні коментар, ні вподобайку,
Та й нецензурне слово-лайку
Не можна навіть розмістити…
Це ж треба так мене любити?

Та й часто дописи блокує,
Зробивши це – щось метикує,
І пише все щось про спільноту…
Й бере щоразу вищу ноту.

А ще й частенько видаляє,
Й погрозами все дошкуляє,
І про стандарти щось торочить…
То ж голову ось так морочить.

То як з цим нелюбом боротись?
Йому і в жорні не змолотись,
Та дописи робить я буду
Й любов фейсбучну не забуду.

Бо ця любов є особлива:
Брудна вона, несправедлива,
Мене так любить вже роками,
Й такі брудні провадить справи.

Ось я й таку любов пізнала,
Її, звичайно, не чекала.
Любов-війна роки триває
І все нове́ щось викидає.

19.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ

(Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…»)

Як можна жити там – цього́ не знаю,
Не довело́сь мені таке пізнать,
Але молю́ і Господа благаю,
Аби в житті цього́ не скуштувать.

Як можна жити там – себе питаю,
Та відповідь не можу я знайти,
Минає час й до цьо́го повертаю…
Щоб я… життя й… далекії світи…

Як можна жити там – питання вічне,
Але, напевно, кожному своє́,
Та точно це не є ніщо́ трагічне,
Та вічне відчуття, що не своє́.

Як можна жити там – не уявляю,
Бо доля не закинула туди,
Але в думках я це перебираю:
Щоб я й чужі далекії світи…

Як можна жити там – в думках малюю,
Картини постають, та… не моє…
Думки́ про це гаптую і гаптую,
І кожна з них снує́, снує́, й снує́.

Як можна жити там – не розумію…
Щоб не прийшлось покинуть рідний край,
Який, немов коханого, лелію,
Який для мене – незбагненний рай.

25.01.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044912

СУСІД СПОСТЕРІГАЄ

Ось потвори з оркостану
Знову гаратають,
Хочем жити чи вмирати –
Вони не питають.

Їм аби лишень стріляти,
Нищить Україну,
Та й бляшанки випускати –
Не давать спочину.

А бляшанок в оркостані,
Як піску у морі,
Ми усі в тривожнім стані,
Бо думки́ в них хворі.

З усіх усюд запускають
Мотлох юродиві,
Люд невинний убивають
У гнилім пориві.

Чи не можуть їх спинити?
Чи й гадки не мають,
А ми хочемо всі жити…
То на що чекають?

А той мотлох без упину
Злітає з болота.
Прикру маємо картину,
В нас роки скорбота.

А сусід спостерігає,
Бо не їх вбивають…
Щось вичікує -чекає,
Бо біди не знають.

Чи ще довго доведеться
У борні стояти?
Та й чи скоро це минеться
Й далі що чекати?

03.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045436