Цікава думка навідала мене.
Пишучи про любов до себе, я задумалась над тим, що її антагоністом є не просто байдужість чи самокритика. Це зрада собі.
І це слово — "зрада" — зачепило мене глибше, ніж я очікувала.

У мене є особистий рахунок зі зрадою. Мене зраджували. Партнери йшли до інших, обманювали, залишали, і кожного разу це було боляче.
Я відчувала ревнощі, розпач, безсилля. Але щоразу повторювала собі: "Я не можу вплинути на інших людей".

А сьогодні я вперше запитала себе: а чи зраджувала я коли-небудь собі?
І відповідь мене приголомшила. Так, зраджувала.

Не словами і не вчинками, які можна побачити зовні. Я зраджувала собі щоразу, коли ставила чужі бажання вище за свої. Коли терпіла біль, щоб уникнути конфлікту. Коли змушувала себе мовчати, щоб зберегти стосунки. Коли погоджувалася на менше, ніж заслуговувала.

Я завжди вірила, що ставлюся до інших так, як хотіла б, щоб ставилися до мене.
Але виявилося, що я ніколи не ставилася так до себе.
І саме це притягувало людей, які теж не обирали мене. Вони просто віддзеркалювали мій внутрішній стан — те, як я сама себе зраджую.

Зрада собі, болить удвічі більше, ніж зрада від інших. Уявіть, що до вас приходить хтось близький і каже: "Я тебе зрадив". Це ранить.

А тепер уявіть, що це ви самі кажете собі: "Я зрадив тебе".
Це ще болючіше, тому що ти — найближча для себе людина. І ти сам завдаєш собі цей біль.

Зрада собі відбувається щоразу, коли ти відвертаєшся від своїх бажань і потреб заради когось іншого, але не від щирості чи любові, а від страху бути нелюбимим. Це не турбота, це відмова від себе.