Українська
English
10 серпня 2012 року набув чинності мовний закон «Ківалова-Колесніченка».
Ним було передбачено, що в 13 регіонах України російська мова отримує статус регіональної, який практично прирівнює її до державної. Закон дозволяв використовувати в офіційному діловодстві не українську мову, а ту, якою у конкретному регіоні розмовляє не менш як 10% жителів.
Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.
Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політтехнологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.
Таку базу їм вдалося знайти в «Європейській хартії регіональних або меншинних мов», ухваленій у Раді Європи в 1992 році.
Маніпулятивне використання Хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.
Із текстів рішень міськрад з проросійською владою «регіоналів» та комуністів було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до російської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати – регіонали й комуністи – не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі.
Свого часу прийняття закону викликало хвилю протестів по всій Україні. Опозиція заявляла, що закон прийнято з істотними порушеннями.
Але після втечі зрадника Януковича Верховна Рада 23 лютого 2014 року визнала таким, що втратив чинність, закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року. Однак тодішній в. о. президента України і голова Верховної Ради Олександр Турчинов відмовився схвалити скасування цього закону, вибрав більш правильний варіант — відправити на розгляд закон на дотримання ним конституційності до Конституційного Суду.
Подання про конституційність закону, відомого як «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, надійшло до КСУ в липні 2014 року; у жовтні було відкрито провадження у справі про його відповідність Конституції.
28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав закон «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Основному закону.
Конституційний суд України у своєму рішенні чітко вказав причини для визнання закону неконституційним.
Це порушення "процесуального" характеру, зокрема: "голосування" за законопроект депутатами, які були за межами України, перебували за межами ВР; відсутність розгляду поправок та пропозицій до законопроекту; неособисте голосування; відсутність обговорення законопроекту.
Але найголовніше, що важко переоцінити, якої шкоди українському суспільству та державі завдав цей маніпулятивний неконституційний закон, прийнятий проросійською владою зрадників.
Ним було передбачено, що в 13 регіонах України російська мова отримує статус регіональної, який практично прирівнює її до державної. Закон дозволяв використовувати в офіційному діловодстві не українську мову, а ту, якою у конкретному регіоні розмовляє не менш як 10% жителів.
Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.
Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політтехнологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.
Таку базу їм вдалося знайти в «Європейській хартії регіональних або меншинних мов», ухваленій у Раді Європи в 1992 році.
Маніпулятивне використання Хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.
Із текстів рішень міськрад з проросійською владою «регіоналів» та комуністів було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до російської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати – регіонали й комуністи – не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі.
Свого часу прийняття закону викликало хвилю протестів по всій Україні. Опозиція заявляла, що закон прийнято з істотними порушеннями.
Але після втечі зрадника Януковича Верховна Рада 23 лютого 2014 року визнала таким, що втратив чинність, закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року. Однак тодішній в. о. президента України і голова Верховної Ради Олександр Турчинов відмовився схвалити скасування цього закону, вибрав більш правильний варіант — відправити на розгляд закон на дотримання ним конституційності до Конституційного Суду.
Подання про конституційність закону, відомого як «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, надійшло до КСУ в липні 2014 року; у жовтні було відкрито провадження у справі про його відповідність Конституції.
28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав закон «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Основному закону.
Конституційний суд України у своєму рішенні чітко вказав причини для визнання закону неконституційним.
Це порушення "процесуального" характеру, зокрема: "голосування" за законопроект депутатами, які були за межами України, перебували за межами ВР; відсутність розгляду поправок та пропозицій до законопроекту; неособисте голосування; відсутність обговорення законопроекту.
Але найголовніше, що важко переоцінити, якої шкоди українському суспільству та державі завдав цей маніпулятивний неконституційний закон, прийнятий проросійською владою зрадників.
10 серпня 2012 року набув чинності мовний закон «Ківалова-Колесніченка».
Ним було передбачено, що в 13 регіонах України російська мова отримує статус регіональної, який практично прирівнює її до державної. Закон дозволяв використовувати в офіційному діловодстві не українську мову, а ту, якою у конкретному регіоні розмовляє не менш як 10% жителів.
Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.
Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політтехнологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.
Таку базу їм вдалося знайти в «Європейській хартії регіональних або меншинних мов», ухваленій у Раді Європи в 1992 році.
Маніпулятивне використання Хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.
Із текстів рішень міськрад з проросійською владою «регіоналів» та комуністів було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до російської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати – регіонали й комуністи – не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі.
Свого часу прийняття закону викликало хвилю протестів по всій Україні. Опозиція заявляла, що закон прийнято з істотними порушеннями.
Але після втечі зрадника Януковича Верховна Рада 23 лютого 2014 року визнала таким, що втратив чинність, закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року. Однак тодішній в. о. президента України і голова Верховної Ради Олександр Турчинов відмовився схвалити скасування цього закону, вибрав більш правильний варіант — відправити на розгляд закон на дотримання ним конституційності до Конституційного Суду.
Подання про конституційність закону, відомого як «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, надійшло до КСУ в липні 2014 року; у жовтні було відкрито провадження у справі про його відповідність Конституції.
28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав закон «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Основному закону.
Конституційний суд України у своєму рішенні чітко вказав причини для визнання закону неконституційним.
Це порушення "процесуального" характеру, зокрема: "голосування" за законопроект депутатами, які були за межами України, перебували за межами ВР; відсутність розгляду поправок та пропозицій до законопроекту; неособисте голосування; відсутність обговорення законопроекту.
Але найголовніше, що важко переоцінити, якої шкоди українському суспільству та державі завдав цей маніпулятивний неконституційний закон, прийнятий проросійською владою зрадників.
25переглядів