ЖЕРТВА БОГАМ

Давнє те сонце направило спеку на хлібні долини,
Звівшись над хмарами світлими, мов кара за безум людський.
Боги мовчать у невіданні, що їм тепер до людини?
Час принести щось на жертовник, бо так пропАде хтось інший.

Старші по роду зібралися край у священного дуба,
Чорні знамена вже бавляться як крила хуткої втрати.
Мовив жрець так: "Це приречення від нас уже хоче згуби.
Вихід — це кров недоторкана, і цноту кров має мати."

Труби звучали піднесені, руки шамана дрижали,
Обрана пара ще затемна: кохана й коханий рАзом.
Їх очі сяяли вірою, щастям, мов зорі палали,
Та вони вже прийняли свій шлях і свою жертву з наказом.

Крізь вогонь прийде очищення. Те, що не має початку,
Слово останнє та лагідне, не зупинило ті рани.
Все плем'я мовчки дивилося на дух і полум'я схватку,
Бо лише дещо втрачаючи, можна придбати бажане.

Вогнище тліло палаючи, душі в безмежжя здіймало,
Мов знак, що небо заплакало скоро рясними дощами.
Від небуття все одужує, наче народженим стало.
Жертва вже прийнята. Стихло все. Лиш вітерець над полями...

Буде прослава закоханим, що прийняли смерть без стрАху,
Бо тільки ті, хто наважаться, можуть відкласти час краху.

Мирослав Манюк
31.07.2025 – 01.08.2025