Роки, неначе птахи, пролітають

Роки, неначе птахи, пролітають,
Зникають вдалечінь, немов весна.
Вони у пам’яті лиш мить лишають,
І ми услід їм дивимось здаля.

Бо кожен рік, немов би нове небо,
Дарує нам і радощі, і сум.
Роки летять і це нам дуже треба,
Щоб жити, мріяти та вірити в любов.

Роки, неначе птахи, пролітають,
Змивають дні, як ріки береги.
Сліди в минуле повертають,
Та в пам'яті лишають світлі сни.

Весна цвіте, і літо враз настане,
Осінні дні замінять літню мить.
Зима прийде і снігом все накриє,
І знов весна, мов пісня, зазвучить.

Роки, неначе птахи, в небі в'ються,
Їх шлях у вічність, де нема кінця.
Та кожен день, що ми тут залишаєм,
Тінь спогадів, як відблиск небуття.

Невпинно час все далі відпливає ,
Мов річка, що тече у далечінь,
І кожен день новий нам відкриває,
І залишає слід в нашій душі.

У злетах і падіннях ми зростаєм,
Знаходимо свій шлях в безмежний світ,
Роки летять, а ми їх проводжаєм,
І мріями вплітаєм новий цвіт.

Даруючи нам мудрість і натхнення.
І в кожній миті радість відчувать ,
Плекаючи надію, як проміння.
І все, що маєш, світу дарувать.

Літвішко Таміла

✍️