Це одна з найцікавіших фантастик, які я читав цього року. Точно цікавіша за Сандерсона (перший роман про імлу) 🙂

Сам автор цей набір з 9 текстів відносить до космічної опери. Мені ж книга видається шикарним взірцем наукової фантастики. А на зауваження про це Andrii Voron лише загадково всміхнувся і сказав, що та ж The Expanse написана так наукоподібно, що диву даєшся, та лише до того моменту, як починаєш розбиратися в нюансах. Тому, на його думку, "Стрибок в безодню" є все ж олдскульною оперою, а не NF.

Власне, сам текст мене вразив своєю дорослістю, в хорошому сенсі вилизаністю. Він на голову вищий більшості сучасних українських фантастичних романів. Шкода лише, що його настільки мало: тільки 296 сторінок крупним кеглем...

Видання в естетичному плані теж майже довершене. Крім кольорового зрізу, атласної стрічки-закладинки і матово-глянцевої закладинки тут є близько десятка якісних чорно-білих ілюстрацій. Хоч бери і купуй на подарунок разом із пляшкою чогось міцного й витриманого)

Сама композиційна задумка книги теж не нова. Це дев'ять оповідань, які висвітлюють пунктиром космічну історію людства від освоєння Сонячної системи до моменту зустрічі із "Чужими") Щось подібне приміром колись писав один відомий американський фантаст про колонізацію Місяця.

Майже всі оповідання однаково якісно написані, але моїм найулюбленішим стала "Погана робота". Щось таке дуже щемливе про прощання із другом.

А після прочитання останньої новелетки склалось враження, що попереду у нас буде ще не одна нагода поринути у світ фантазії Андрія Ворона)