Еліел Дрейк
Синтеза
ТуТ, 2024
360 сторінок
Це був цікавий процес. Книга Eliel Drake не є чимось звичайним або звичним для української літератури загалом і фантастики зокрема.
По-перше, велика кількість і хороша якість підібраних особисто автором тематичних ілюстрацій надзвичайно сильно візуалізувала процес читання.
По-друге, значна частина дії відбувається в місцинах, не надто добре висвітлених нашим красним словом.
По-третє, загальний посил книги єднає автора з такими колегами, як професор, його друг Клайв Льюїс та Вільям Пол Янг.
Книга розповідає про один зі сценаріїв кінця звичного нам світу, наче якби Walking Dead розпочалися у 2070-х. Текст написано в жанрі, про який днями Mykhailo Nazarenko висловився, як про "аристократичне відгалуження НФ, яке з усіх сил намагалося забути про своє плебейське коріння".
У Дрейка постапокаліптика висвітлює мій улюблений момент цього типу творів - а саме мить, коли все летить шкереберть, руйнується, атомізується, оголюючі все хворе та гниле в людині та соціумі. Є тут місце і сміху, і трагедії.
Окремо хочеться сказати про візуальне оформлення, яке не соромно презентувати будь-кому. Тут і кольоровий зріз, тут і впізнаваний дизайн від ТуТ, тут і закладка...
Текст читається легко, хоч і не без певних огріх, притаманних багатьом дебютантам. А ще не вистачає словничка. Але головне, це те, що він у нас час пост-правди несе в собі потужну гуманістичну ідею, якої так бракує в наш час "підліткових" книг 18+.
4/5

Йокогама. Десь там сходить сонце)

Чудово, коли твоя книжечка помандрувала світом, отримавши самостійне життя...

За світлини дякую незрівнянній Ярославі Кос)

Це одна з найцікавіших фантастик, які я читав цього року. Точно цікавіша за Сандерсона (перший роман про імлу) 🙂

Сам автор цей набір з 9 текстів відносить до космічної опери. Мені ж книга видається шикарним взірцем наукової фантастики. А на зауваження про це Andrii Voron лише загадково всміхнувся і сказав, що та ж The Expanse написана так наукоподібно, що диву даєшся, та лише до того моменту, як починаєш розбиратися в нюансах. Тому, на його думку, "Стрибок в безодню" є все ж олдскульною оперою, а не NF.

Власне, сам текст мене вразив своєю дорослістю, в хорошому сенсі вилизаністю. Він на голову вищий більшості сучасних українських фантастичних романів. Шкода лише, що його настільки мало: тільки 296 сторінок крупним кеглем...

Видання в естетичному плані теж майже довершене. Крім кольорового зрізу, атласної стрічки-закладинки і матово-глянцевої закладинки тут є близько десятка якісних чорно-білих ілюстрацій. Хоч бери і купуй на подарунок разом із пляшкою чогось міцного й витриманого)

Сама композиційна задумка книги теж не нова. Це дев'ять оповідань, які висвітлюють пунктиром космічну історію людства від освоєння Сонячної системи до моменту зустрічі із "Чужими") Щось подібне приміром колись писав один відомий американський фантаст про колонізацію Місяця.

Майже всі оповідання однаково якісно написані, але моїм найулюбленішим стала "Погана робота". Щось таке дуже щемливе про прощання із другом.

А після прочитання останньої новелетки склалось враження, що попереду у нас буде ще не одна нагода поринути у світ фантазії Андрія Ворона)