Сьогодні я натрапила на одну просту, але дуже цікаву притчу, якою хочу поділитися з вами. Одного разу почалася сильна злива. Всі діти побігли додому, але наймолодшої доньки не було видно. Мати стривожилася й вирушила її шукати. Надворі безперервно блищали блискавки та гримів грім. Кожного разу, коли сяяла блискавка, мати здригалася. Нарешті, вона знайшла свою доньку, яка радісно бігала й гралася під дощем. Вся змокла, але щаслива, вона стрибала і танцювала. Кожного разу, коли на небі вдаряла блискавка, дівчинка підіймала обличчя і сміялася. Мати здивувалася: — Що ти робиш? Тобі не страшно? Хіба ти не боїшся грози? — А чого боятися, мамо? — весело відповіла дівчинка. — Дивись, я танцюю, а небо мене фотографує! Ця притча для мене — про те, як ми самі надаємо сенсу подіям навколо нас. Часто саме наші страхи, упередження та минулий досвід визначають, як ми сприймаємо те, що відбувається. Але варто дозволити собі поглянути на ситуацію під іншим кутом — і можливо, навіть знайти в ній радість. 🌧️💫 #всенсі #спостерігач #усвідомленість