У селі біля лісу жила дівчинка Марійка. Вона була допитливою і часто гуляла біля узлісся, хоч бабуся й застерігала:
— Не ходи далеко, бо в лісі — вовки!

Одного разу, коли Марійка пішла збирати квіти, вона побачила дивного сірого пса. Він був худий, із глибокими очима, але зовсім не страшний. Він підійшов до дівчинки несміливо й лизнув її руку. Вона не злякалась — дала йому хлібця і назвала Сірком.

З того часу Сірко щоранку чекав її біля лісу. Люди в селі почали шепотіти:
— То вовк! Виганяй його, Марійко, не грайся з бідою!

Але дівчинка знала — Сірко не був вовком. Він був її другом. Одного дня вона справді потрапила в біду: заблукала, і почалася буря. Саме Сірко знайшов її, обігрів своїм тілом і привів додому.

Селяни не вірили своїм очам. Вовк? Та ні — вірний пес. Відтоді всі зрозуміли: не все сіре — вовк, і не все люте — зле. Справжня суть — не в кольорі, не в зовнішності, а в серці.