У Насті були такі кучері, що перукарі плакали від щастя, а хлопці — від кохання. Вони самі собою вились, як макарони після зливання води, і блищали, ніби вона мила їх не шампунем, а слізьми єдинорога.

Настя жила на позитиві: зранку — йога, вдень — смузі, ввечері — серіал і маска з авокадо. Робота — дистанційна, начальник — десь далеко, нерви — цілі. І волосся — ну просто як реклама з телевізора: пишне, блискуче, слухняне.

Аж тут у її житті з’явився Серьожа. Спочатку був милий — каву приносив, меми шолкав. А потім почалось: «Навіщо тобі ті курси?», «Навіщо тобі ті подруги?», «А що це ти знову фарбована?» Через три місяці Настині кучері перетворились на суху спагетті-драму. Вони більше не вились — вони ображались.

А коли Серьожа сказав, що «волосся — то не головне, головне — душа», Настя взяла ножиці, обрізала 20 сантиметрів… і його. З життя.

Змінила хлопця, купила дифузор, записалась на танці й знову полюбила себе. І що ви думаєте? Кучері повернулись! І навіть стали крутіші — як Wi-Fi на дачі після переїзду.

Тепер, коли хтось скаржиться на посічені кінчики, Настя з досвідом каже:
— Дорога, може, справа не в волоссі, а в тому, хто тебе сушить?