Та приємна мить

Легенький вітерець віяв вечірньою прохолодою, немов нагадував про наближення свята осінньої пори. Я протягом ночі у норвезькому центрі Варшави чекав на ранковий потяг до Гданська, щоб потрапити на літак до Бергана.
Там з подібною оказією перебувала приємна панянка в очікуванні літака на Мадрид. Ми з нею пили каву, мило розмовляли про все на світі. Ми відчували легку приємність один від одного... Вона люб'язно супроводила мене на потяг і зникла назавжди у потемних вокзальних проходах...
Я без перешкод прибув до Бергена, і втомлений посилився у галасливому готелі з видом на береги Арна…
Згодом на мене нахлинули зворушливі спогади з певним сумом про цю перебіжну зустріч. І навздогін я послав їй прощального вірша, рядки якого промайнули через мене у цю мить:

Часто літаки летять на північ,
Інколи вони летять на схід,
Твій літак спрямован не на захід,
Бо в південний край його політ.

Спалахнуло небо ярким світлом,
Як туди піднялась дівчина краса,
Променями сонце посміхнулось,
Й радісно співають небеса.

І вітає край тебе мадридський,
Де у спокою тепер душа твоя.
Я тобі флюїди посилаю
Свіжого повітря від Арна.

Хай здійснять всі твої задуми,
І Господь тебе благословить.
Твоя зірка в небі заблискає,
Птаху щастя навіки вловить…

Олег Магденко, Straume. 2024р.