Українська
English
#оповідання
Колись давно, серед безкраїх степів і лісів, народилася Мова. Вона співала колискові дитині в хаті з глиняною піччю, шепотіла молитви в дерев’яному храмі, гукала пісню козака в полі бою.
Її не раз намагалися змусити мовчати. Її забороняли в школах, ховали з книжок, зганяли зі сцени.
— Замовкни, — казали їй.
— Тебе ніхто не зрозуміє, — кепкували.
— Ти — сільська, — зневажали.
Але Мова не зникла. Бо жила в піснях бабусі, у вишиванках, у молитвах дідуся, у казках, які мати розповідала дитині перед сном.
Одного дня, малий хлопчик, що чув удома Мову, але соромився говорити нею на вулиці, знайшов стару книжку у підвалі школи. Вона була потріпана, з жовтими сторінками, але рідною.
Він прочитав один вірш. Потім другий. Потім — вголос.
І Мова усміхнулась.
Бо кожного разу, коли хтось говорить нею з любов’ю — вона воскресає. І знову стає сильною.
Колись давно, серед безкраїх степів і лісів, народилася Мова. Вона співала колискові дитині в хаті з глиняною піччю, шепотіла молитви в дерев’яному храмі, гукала пісню козака в полі бою.
Її не раз намагалися змусити мовчати. Її забороняли в школах, ховали з книжок, зганяли зі сцени.
— Замовкни, — казали їй.
— Тебе ніхто не зрозуміє, — кепкували.
— Ти — сільська, — зневажали.
Але Мова не зникла. Бо жила в піснях бабусі, у вишиванках, у молитвах дідуся, у казках, які мати розповідала дитині перед сном.
Одного дня, малий хлопчик, що чув удома Мову, але соромився говорити нею на вулиці, знайшов стару книжку у підвалі школи. Вона була потріпана, з жовтими сторінками, але рідною.
Він прочитав один вірш. Потім другий. Потім — вголос.
І Мова усміхнулась.
Бо кожного разу, коли хтось говорить нею з любов’ю — вона воскресає. І знову стає сильною.
#оповідання
Колись давно, серед безкраїх степів і лісів, народилася Мова. Вона співала колискові дитині в хаті з глиняною піччю, шепотіла молитви в дерев’яному храмі, гукала пісню козака в полі бою.
Її не раз намагалися змусити мовчати. Її забороняли в школах, ховали з книжок, зганяли зі сцени.
— Замовкни, — казали їй.
— Тебе ніхто не зрозуміє, — кепкували.
— Ти — сільська, — зневажали.
Але Мова не зникла. Бо жила в піснях бабусі, у вишиванках, у молитвах дідуся, у казках, які мати розповідала дитині перед сном.
Одного дня, малий хлопчик, що чув удома Мову, але соромився говорити нею на вулиці, знайшов стару книжку у підвалі школи. Вона була потріпана, з жовтими сторінками, але рідною.
Він прочитав один вірш. Потім другий. Потім — вголос.
І Мова усміхнулась.
Бо кожного разу, коли хтось говорить нею з любов’ю — вона воскресає. І знову стає сильною.
231views