ПРИСУТНІСТЬ

Ми судини в тілі — це заледве тінь,
Що зникає в променях епохи.
Та в утробі наша мовчазна глибінь,
Де палають вічні сни потрохи.

Все земне — мов хвиля, що змиває нас,
Все зростає, гасне і зникає.
Та душа у тиші не рахує час,
Жодну пустку тіло не приймає.

Мить приходить — тіло вже не слухає,
Та в душі палає наша сутність.
Зовні — сонце, буря, вітер дмухає,
А в нутрі — мовчання і присутність.

Не буде початку в цих частиночках,
Не зустрінеш й скону на фіналі.
Там, де згасне світло у будиночках,
Дух завжди світити буде далі.

Думай вічно завжди так, як можеш ти,
Може жити будеш не для себе.
Те, що в тілі — зникне, що вже не знайти,
Тільки думка не втече від тебе.

Мирослав Манюк
13.04.2025
ПРИСУТНІСТЬ Ми судини в тілі — це заледве тінь, Що зникає в променях епохи. Та в утробі наша мовчазна глибінь, Де палають вічні сни потрохи. Все земне — мов хвиля, що змиває нас, Все зростає, гасне і зникає. Та душа у тиші не рахує час, Жодну пустку тіло не приймає. Мить приходить — тіло вже не слухає, Та в душі палає наша сутність. Зовні — сонце, буря, вітер дмухає, А в нутрі — мовчання і присутність. Не буде початку в цих частиночках, Не зустрінеш й скону на фіналі. Там, де згасне світло у будиночках, Дух завжди світити буде далі. Думай вічно завжди так, як можеш ти, Може жити будеш не для себе. Те, що в тілі — зникне, що вже не знайти, Тільки думка не втече від тебе. Мирослав Манюк 13.04.2025
Like
1
205переглядів