Жив собі садівник на ім’я Левко. Він любив свою роботу понад усе: доглядав за квітами, висаджував дерева, розмовляв із рослинами, і ті йому відповідали, шелестячи листям.

Одного разу Левко знайшов у лісі дивне насіння – воно мерехтіло сріблястим світлом. «Посаджу його в саду», – подумав він. І справді, закопав насінинку у найкращій ділянці, полив, і кожного дня з нею розмовляв.

За тиждень з’явився паросток, а ще за місяць – тонке стебло з м’яким, наче хутро, листям. Дерево росло швидко, але що далі воно змінювалося: замість кори – гладеньке хутро, листочки перетворилися на вуса, а коріння – на лапки!

Одного ранку Левко підійшов до свого дерева, а його вже нема – на місці стояв величезний кіт із пухнастим срібним хвостом. Він позіхнув, потягнувся і сказав:

— Дякую, що виростив мене. Я — дерево-кіт.

Левко спочатку здивувався, але потім тільки усміхнувся. З того дня кіт залишився жити в саду, допомагав Левкові доглядати за рослинами й муркотів так мелодійно, що дерева росли ще швидше.

Кажуть, якщо зайти в той сад у місячну ніч, можна почути, як кіт співає пісні вітру, а дерева підспівують йому листям.