Жив у невеликому містечку на околиці світу винахідник та мандрівник на ім'я Северин. Він усе життя мріяв підкорити небеса, а може, й зірки. Після років експериментів він збудував неймовірний повітряний шар—не звичайний, а особливий. Його купол був витканий із міцної сріблястої тканини, а всередині працював чарівний механізм, що нагрівав повітря не вогнем, а таємничою сумішшю зіркового пилу й стародавніх алхімічних рецептів.

Настав день польоту. Северин піднявся в кошик, відв'язав мотузки, і повітряний шар злетів у небо. Він минав хмари, пролетів повз місяць, і, перш ніж отямитися, опинився в космосі. Там, серед нескінченної темряви, його зустріли загадкові істоти—високі, синьошкірі, з очима, що сяяли, наче далекі галактики.

— Людино, ти перша, хто дістався сюди на повітряній кулі! — привітав його один із прибульців, що назвався Луріаном.

Северин був не з боязких, тож усміхнувся й сказав:

— А я завжди вважав, що для гарної подорожі головне—правильний транспорт і гарна компанія.

Прибульці засміялися й запросили його на борт свого корабля. Виявилося, що вони теж люблять пригоди, а ще цінують добрий напій. Северин, як справжній мандрівник, мав із собою флягу старого земного коньяку.

— Це напій, що зігріває душу, — сказав він і налив трохи в кришечку.

Луріан уважно подивився на рідину, підніс до губ, зробив ковток і… його очі засвітилися ще яскравіше!

— Це… це як смак спогадів і тепла сонця!

Прибульці вирішили віддячити Северину й подарували йому зоряний кристал, що міг підтримувати його кулю в польоті ще довгі роки.

Так мандрівник повернувся на Землю, ставши першою людиною, яка випила коньяк у космосі в компанії інопланетян. І відтоді, коли він підіймав тост, у його очах відбивалося світло далеких галактик.