#особистості Сьогодні, 19 березня 2025 року, свій 95-й день народження святкує Ліна Василівна Костенко — одна з найвидатніших постатей сучасної української літератури, поетеса, письменниця, громадська діячка, яку часто називають совістю нації. Її життя та творчість — це приклад незламності, сили духу та відданості своїм принципам, які надихають мільйони українців. Ранні роки та становлення Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів Василя та Зінаїди Костенків. Її батько, талановитий педагог і поліглот, який самотужки опанував 12 мов, став для дівчинки першим прикладом інтелігентності та жаги до знань. У 1936 році родина переїхала до Києва, де Ліна провела своє дитинство, затьмарене війною та репресіями. Її батька заарештували як "ворога народу" і засудили до 10 років таборів, залишивши сім’ю в складних умовах. Ці ранні випробування загартували характер майбутньої поетеси та вплинули на її творчість. Ще в шкільні роки Ліна почала писати вірші й відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", яким керував відомий поет Андрій Малишко. Її талант швидко помітили, і в 16 років перші поезії дівчини з’явилися в друці. Після школи вона вступила до Київського педагогічного інституту, але згодом покинула його, відчувши, що її покликання — література. У 1952 році Ліна стала студенткою Московського літературного інституту імені Горького, який закінчила в 1956 році, повернувшись до України вже сформованим поетом. Творчий шлях і боротьба Перші збірки Ліни Костенко — "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958) та "Мандрівки серця" (1961) — одразу здобули визнання читачів і критиків. Її поезія вражала свіжістю, глибиною та щирістю, вирізняючись на тлі радянської стандартизації. Проте саме через цю незалежність і "аполітичність" її творчість викликала невдоволення влади. У 1960-х роках Ліна стала однією з ключових фігур руху шістдесятників — покоління митців, які виступали за свободу слова, національну ідентичність і права людини. Цензура заборонила друкувати її твори, зокрема збірку "Зоряний інтеграл" (1962), а сценарій фільму "Дорогою вітрів" зняли з виробництва. Протягом 16 років ім’я Ліни Костенко було під забороною, але вона не припинила писати. У "шухляду" народилися шедеври: роман у віршах "Маруся Чурай", поема "Берестечко", численні поезії, які згодом увійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" (1977) і "Неповторність" (1980). Її повернення до читачів у 1977 році стало тріумфом, а "Маруся Чурай" (1979) принесла поетесі Державну премію імені Тараса Шевченка. Особисте життя та принципи Ліна Костенко завжди була людиною твердої волі та безкомпромісних переконань. Її перший шлюб із польським письменником Єжи-Яном Пахльовським подарував їй доньку Оксану — нині відому письменницю й професорку. Другий шлюб із Василем Цвіркуновим, директором кіностудії імені Довженка, тривав 25 років і завершився з його смертю. У цьому шлюбі народився син Василь, який обрав шлях програміста. Вона неодноразово відмовлялася від державних нагород, зокрема звання Героя України, заявивши: "Політичної біжутерії не ношу". Її підтримка дисидентів, участь у протестах і поїздки до Чорнобильської зони після катастрофи лише підкреслюють її громадянську позицію. Пізня творчість і спадщина У 2010 році Ліна Костенко здивувала світ своїм першим прозовим романом "Записки українського самашедшого", який став бестселером і викликав ажіотаж серед читачів. Збірки "Річка Геракліта" (2011) і "Триста поезій" (2012) підтвердили її нев’янучий талант. У 2015 році на її честь назвали малу планету Сонячної системи — Лінакостенко, а в 2022 році Франція нагородила поетесу Орденом Почесного легіону. У 2024 році вона стала Почесною громадянкою Києва. Сьогодні, у свої 95, Ліна Костенко веде усамітнене життя, уникаючи публічності. Проте її слова продовжують звучати: "Держава — це я, а не те, що вони з нею зробили". Її творчість — це не лише літературний скарб, а й заклик до гідності, свободи та любові до України. Ліна Василівна залишається живим символом незламності, який нагадує нам про силу духу й красу слова.