Колись давно, коли Чорне море вирувало під ударами вітрів, жив-був козак на ймення Сивобров. Був він не простим козаком, а морським – піратом, що боронив українські землі від бусурман і нечистих купців.

Мав Сивобров корабель – «Чайку-Стрімку», що летіла по хвилях, наче сокіл у небі. А ще мав він шаблю булатну та серце відважне. Разом зі своїми побратимами він ганявся за чужинськими галерами, визволяв бранців і вертав додому награбоване добро.

Якось почув він про страшного яничара Османа-Бая, що грабував села на березі й силоміць забирав людей у неволю. От козак вирішив покласти цьому край.

Уночі, коли місяць вкрив море сріблом, «Чайка-Стрімка» тихо підкралася до ворога. Сивобров із козаками перелізли на галеру й почали бій. Блиснули шаблі, загриміли постріли. Яничар Осман-Бай був дужий, та Сивоброва не здолав. Одним ударом шаблі козак вибив ворожу зброю, а другим – звільнив усіх бранців.

На ранок «Чайка-Стрімка» поверталася додому з перемогою. Народ зустрічав Сивоброва як героя. А він лише посміхався у вуса та мовив:

– Поки вільний вітер над морем гуляє, доти й козак правду боронитиме!

І знову рушив у море, бо завжди там, де кривда, потрібні відважні серця.