Він плив уже третій день. Вітер гнав хвилі назустріч його маленькому човну, а місяць часом визирав із-за хмар, освітлюючи дорогу вперед. Він не знав точно, куди прямує, але був упевнений: десь там, за горизонтом, чекає острів, про який шепотіли старі легенди.

Ще хлопчиком він чув ці історії: про землю, де ростуть незнані плоди, де живуть істоти, не схожі на жодних, кого бачив світ, і де заховані таємниці, які можуть змінити долю кожного, хто їх знайде. Люди сміялися з цих розповідей, але він вірив.

На четвертий день туман огорнув море. Вода навколо стала тиха, мов скло, і здавалося, що навіть вітер зник. Він тримав руку на стерні, вдивляючись у сіру безодню. Аж раптом… він побачив це.

Серед туману виринали обриси землі – високі скелі, зарослі виноградними лозами, і темні хащі, що спускалися до самої води. Серце мандрівника закалатало. Це був не просто острів. Це була його відповідь.

Він узявся за весла й поплив уперед, не знаючи, що чекає його там. Але хіба справжній мандрівник боїться невідомого?