Чи не єдиною відчутна, непрозора, непроникна, У символі похмурому її сліпої думи Безодня безтілесного Безмежжя без кінця; Зеро безмірне охопило світ. Сила неосяжної самості, що колись впала, прокинулася, Проміж першим Небуттям та останнім, І кликала назад похмуре лоно, з якого вийшла, Від нерозв'язаної таємниці народження Та смертності процесу повільного вона відвернулася І намагалась дістати свого кінця у Ніщо порожнечі. Almost one felt, opaque, impenetrable, In the sombre symbol of her eyeless muse The abysm of the unbodied Infinite; A fathomless zero occupied the world. A power of fallen boundless self awake Between the first and the last Nothingness, Recalling the tenebrous womb from which it came, Turned from the insoluble mystery of birth And the tardy process of mortality And longed to reach its end in vacant Nought. #Савітрі #Шрі_Ауробіндо #книга_перша #пісня_перша #1_1_2