“І не лишилося жодного” Аґата Крісті Видавництво КСД Такий собі А. Н. Оуен придбав Солдатський острів і вирішив зібрати там своїх старих друзів. І дуже дивний у нього набір друзяк: старенький генерал, молода секретарка, успішний лікар, сувора літня пані, колишній військовий, поважний суддя, фанат швидкості без визначеного роду занять… І коли ця цікава компанія опинилася на острові, стало зрозуміло, що зібрали їх тут недарма - у А. Н. Оуена на них великі плани, і його задум їм не сподобається. Всю книгу я намагалася здогадатися, що тут, в біса, коїться) Головне було - продертися через початок і оце нагромадження імен, а далі все пішло, як по маслу, і книга затягнула. Напевно, наразі у моєму особистому рейтингу Крісті ця історія на першому місці. З плюсів - інтрига скажена. Принаймні для мене була, хоча я загалом знала, чого від історії очікувати, бо перед цим прочитала назву)) Але оце питання - “Та хто ж це, трясця, робить?” не полишало мене протягом майже всієї книги. Були, звісно, думки в правильному напрямку, але пані Крісті змогла мене з нього збити) Камерний детектив класно розгорнувся кількома окремими історіями, які демонструють усі неприємні боки людської натури. Ближче до кінця стало навіть трохи моторошно, бо потойбіччини тут бути не могло, але відчуття чогось містичного все одно створювалося. З мінусів - я не люблю такий спосіб розкриття інтриги. У мене колись був відгук на іншу книгу Крісті, і там я написала те саме, бо у тій історії використано той самий прийом. Отак за пару сторінок все розжували та в рот поклали) А ще персонажу з усім цим задумом феєрично щастило, і навіть момент з останнім солдатиком розгорнувся, як треба. Не те щоб я не вірила у силу цього почуття, але те, шо прям отак все вирішиться - ну не знаю, дивно… До усього іншого питань нема - цікаво, напружено, непередбачувано та захопливо. #книжковий_відгук #Лана_читає