ЦЕНТРИФУГА (Барвистий смерч часу)

Кружляють дні, зміша́лися дороги, І кольори зливаються в потік. То радість нас підносить до знемоги, То смуток повертає в давній вік.

Все мчить вперед! Зміняються обличчя, Нові думки, проєкти і слова. То знову наступає те ж сторіччя, То знову ходить істина крива.

Ми в центрифузі! В центрі божевілля! Нас час розкручує на всі боки. І кожен день — нове чи то весілля, Чи просто ті ж затерті сторінки.

То жовтий спалах, то червона хвиля, То синій вихор, то зелений шквал. Життя малює пензлем божевілля, Не запитавши, хто чого чекав.

А ми летим! Хапаємось за миті, Шукаєм сенс у вирі суєти. І хочеться на мить все зупинити, Щоб зрозуміти: де у ньому ти?

Та час не має кнопки «Зупиниться», Не знає слів «пізніше» і «колись». Він змусить нас кружляти і крутитись, Допоки ми у вирі не злились.

І знову час розкрутить центрифугу, І знову фарби кинуться в танок. Ми так шукаєм виходу по кругу, Що не помітиш: сам —
його виток.