ЗАЗДРІСТЬ

Запусти мене тихою тінню, що стежить крізь штори,
Що рахує чужі перемоги, чужі нагороди й розмови.
Я стоятиму поруч, всміхнувшись знайомим обличчям,
Та ховатиму погляд за келихом пива незвично.

Виникатиму ввечері, як увесь люд розповзеться,
Ворушитиму подумки тільки чужі дари серця.
Виявлятиму в них недоладність,
Щоби їхні утрати здавалися більші за власні.

Затамую я подих, побачу нове повідомлення,
Де хтось знов розповість про бажання свідомості.
Напишу кілька слів привітання,
А вже потім стиратиму усмішку аж до світанку.

У святкову годину я сяду подалі від інших.
Споглядати, кому вже сьогодні дістануться квіти.
А коли оголосять ім'я, яке буде доволі знайомим,
То долоні мої вмить залишаться знов нерухомими.

І коли всі погаснуть вогні,
Повернуся до власного дзеркала змін.
Я шукатиму знов міркування своїх порожнеч.
Та побачу лише там чужу оболонку сердець.
Де за нею давно хтось щасливий,
Тільки я навздогін вичисляю мотиви
Та рахую чужі перемоги завчасно,
Витрачаючи власні.

Мирослав Манюк
06.11.2026