ДО ЄВИ

Ти умієш вслухатися в затишок,
поки мова народжує лексику.
Підкоряться тобі всі прозаїки
з неоднаковими діалектами.
Кожна думка до скону пронизує
крізь несказане знов без заниження.

Набираєш натхнення ще вдосвіта
у долоні своєї концепції.
Довіряють тобі усвідомлено
віршометрія, овл, перцепція...
Знаєш мову ліричну, проникливу,
де вподоба не пробує зникнути.

Ось рядки твої знову торкаються
все того ж, що боліло неголосно.
Бодай там, де слова недоказані,
ти запалюєш смисли впівголосу.
Навіть тихе мовчання у затишку
починає кричати від захвату.

Не шукаєш відлуння римоване,
бо воно вже до серця приставлено.
Відкриваються двері для мовлення,
крізь які ти проходиш зростаючи.
І тоді світ стає трохи втішливий
до своєї душі та до ближнього.

Тож пиши для нас, Єво, верлібрами
аж допоки пульсує окрилення.
Нехай кожна сторінка та літери
перевтіляться в обриси з римами.
Бо лиш там, де ти пишеш з наснагою,
виникає щось вічне та лагідне.

Мирослав Манюк
20.10.2026