2 листопада 2025 року
Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, то ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
-------------

15 жовтня 2026 року
Прочитала вже книгу Софія Андрухович "Амадока". Я читала її майже рік, тому що вона взагалі не легко читалася і мені час від часу доводилося відкладати читання щоби відпочити від такого стиль читання. Я довго думала, що написати про цю книгу, і вирішила написати лише про враження від цієї книги, стиль твору такий, що вимагає уважного читання, зосередження на тому, про що йдеться і чому так склалося в родинах і в національностей, які проживали під час окупації чи то під німецьких військ, чи то за радянських часів. Якщо в перший і другий частині мова йшла про українську родину яка була пов'язана з євреями і те що їм усім довелося пережити за німців і совєтів, то в третій і четвертий частині, (якщо я не помиляюся), мова йшла про нашу культурну еліту, яку систематично знищувала радянська влада і пояснення того, чому вона одних знищувала, а інших залишала в живих. Спочатку я була дуже здивована і думала, до чого тут ці люди до вищезгаданих людей і якій стосунок вони мають до них. Лише в кінці книзі мені стало зрозуміло, що до цього. Ця книга також і про те, як така система ламає людські долі, що потім все це відбивається на наступні покоління, які хотіли б знати правду про рідних, але так і ніколи не дізнаються про них всю правду. А радянська система чудово знала, як їх знищувати, щоби українці не знали про своє коріння.