НЕПОВЕРНЕННЯ

Я після двобою
заснув під землею.
Пісок холодив тіло вогкістю,
а порох довкола повіяв тривогою.
Зненацька — нема ані жодного звуку.
Всі постріли вмить припинилися,
а над бліндажем як неначебто з пуху
з'явилася рідна потилиця.
Ступив я додому,
де пахло плодами.
Ось мати поставила чашку кудись в невідомість,
А батько сів поруч на часом потертий фундамент.
Стілець залишився порожнім.
Порожня просторість
всі обриси мала знайомі.
Пояснення було відсутнє і навіть для сторіз.
Кімната ставала широкою в цьому тандемі,
а відстань зростала натомість
і виникла схема:
Д
І М
Д І М
Д І М А
Д І М К А
Між літерами відчувались далекі торкання,
тепер для свідомості спогади стали незручні.
Долоню свою простягнув, доторкнувся до ранку,
прокинувся в ґрунті.
Згори засвистіло. Уже п'яту осінь
повернення не відбулося.

Мирослав Манюк
04.10.2026