ЗМІШАТИ МИНУЛЕ

Аркуш пожовклий і з плямами жовтими
був біля борошна.
Я розгорнув папір повністю
і подивився на буквене зборище.
Мати писала нерівно:
«Зваж двісті грамів червоного рису».
«Потім додай цибулину під рівень».
«Цю усю суміш поставиш варитись».
Почерк внизу ледь змінився:
«Після кипіння
виклади сало, додай чорносливу».
«Як закипить – знімай піну».
«Не перемішуй ніколи».
Ця настанова звучить як підстава
ніби вгризається в мозок по колу.
Горщик поставив
я на плиту.
Сипав крупу,
різав плоди,
далі додав ще такі складники:
синя цибуля,
перець та морква,
зелень та сало додав ще до того, що було.
Потім порушив я цю заборону пожовклу:
перемішав черпаком увесь вміст.
Кухня наповнилась паром.
Присмак уже був не той, що колись.
Тож, все змішати – було того варте!
Все ж не дарма материнський рецепт відчувався неповним.
Іноді те, що старе, потребує доповнень.

Мирослав Манюк
03.10.2026