24 вересня 1941 року совєцькі війська вчинили військовий злочин підірвавши вулицю Хрещатик в місті Києві, провину за який десятиліттями перекладали виключно на нацистських окупантів. Відступаючи з міста, сапери Красной армії та агенти НКВД таємно замінували Хрещатик і прилеглі вулиці радіокерованими фугасами. Вибухівку закладали у підвали житлових будинків, державних установ та архітектурних пам'яток. Детонатори активували дистанційно, за кілька днів після того, як німецькі війська увійшли до Києва. Пожежа тривала майже два тижні. совєцька влада під час відступу завбачливо вивезла пожежну техніку та пошкодила водогін, тому загасити вогонь було фактично неможливо. Внаслідок цього було повністю знищено понад 300 будівель. Тисячі киян втратили житло, сотні цивільних мешканців загинули у вогні та під завалами. Довгі роки совєцька пропаганда стверджувала, що Хрещатик спалили німці. Правду про те, що знищення серця столиці було спланованою операцією радянських спецслужб у рамках нещадної тактики «спаленої землі», вдалося широко оприлюднити лише після розпаду СРСР. Ця трагедія є прямим доказом того, що для тоталітарного сталінського режиму життя мирних людей та збереження міста не мали жодної цінності.