Українська
English
#поезія
Колись і нас не стане на землі...
І, як би не жорстоко це звучало,
Але це правда... Хочемо чи ні,
Таке життя...
І нас воно обрало...
В одну секунду тут залишимо усе...
Усе ... і всіх, кого ми так любили...
Все дороге, безцінне і просте...
Чим за життя сміялись і раділи...
Але все буде в світі, як було...
І сонце зійде так, як завжди сходить...
Весною знов розпуститься стебло...
Але життя... воно колись проходить...
А ми живемо, ніби назавжди...
Все відкладаючи на завтра чи на потім
І спішимо... не знаючи куди,
Віддаючи себе проблемам і роботі...
Через дрібниці сваримо дітей,
І нарікаємо на сонце і негоду...
Так часто ображаємо людей...
...І знов чекаємо то привід, то нагоду..
А нас колись не стане на землі...
Цього, нажаль, нікому не змінити...
Та, поки ми ще тут... і ми живі,
Давайте разом це життя любити...
✍Катерина Рабчун- Мосійчук.
Колись і нас не стане на землі...
І, як би не жорстоко це звучало,
Але це правда... Хочемо чи ні,
Таке життя...
І нас воно обрало...
В одну секунду тут залишимо усе...
Усе ... і всіх, кого ми так любили...
Все дороге, безцінне і просте...
Чим за життя сміялись і раділи...
Але все буде в світі, як було...
І сонце зійде так, як завжди сходить...
Весною знов розпуститься стебло...
Але життя... воно колись проходить...
А ми живемо, ніби назавжди...
Все відкладаючи на завтра чи на потім
І спішимо... не знаючи куди,
Віддаючи себе проблемам і роботі...
Через дрібниці сваримо дітей,
І нарікаємо на сонце і негоду...
Так часто ображаємо людей...
...І знов чекаємо то привід, то нагоду..
А нас колись не стане на землі...
Цього, нажаль, нікому не змінити...
Та, поки ми ще тут... і ми живі,
Давайте разом це життя любити...
✍Катерина Рабчун- Мосійчук.
#поезія
Колись і нас не стане на землі...
І, як би не жорстоко це звучало,
Але це правда... Хочемо чи ні,
Таке життя...
І нас воно обрало...
В одну секунду тут залишимо усе...
Усе ... і всіх, кого ми так любили...
Все дороге, безцінне і просте...
Чим за життя сміялись і раділи...
Але все буде в світі, як було...
І сонце зійде так, як завжди сходить...
Весною знов розпуститься стебло...
Але життя... воно колись проходить...
А ми живемо, ніби назавжди...
Все відкладаючи на завтра чи на потім
І спішимо... не знаючи куди,
Віддаючи себе проблемам і роботі...
Через дрібниці сваримо дітей,
І нарікаємо на сонце і негоду...
Так часто ображаємо людей...
...І знов чекаємо то привід, то нагоду..
А нас колись не стане на землі...
Цього, нажаль, нікому не змінити...
Та, поки ми ще тут... і ми живі,
Давайте разом це життя любити...
✍Катерина Рабчун- Мосійчук.
285переглядів