ГРАНІТ

Залишився у грудях застиглий граніт,
Де раніше палала гаряча весна,
А тепер розростаються рани малі.

Забирає тепло суховію межа
І згасає вогонь у глибокій імлі,
Бо скінчилася казка та зникла мета.

Не помітні віднині пейзажі німі,
Не повернеться щирість у зимне житло,
Де замкнулися двері на штаби дрібні.

Назавжди розтеклося сердечне вино,
Висипається попіл на зблідлу траву,
Помінялися рими, а з ними й письмо.

Я дивлюся крізь морок в життєвім саду,
Та не бачу й краплини колишніх надій,
Бо рядки про кохання уже не скажу.

Зупинилися ми, де стояли самі,
Де відходять пригадки у сніжний туман,
А у грудях з'являється знову граніт.

Де ласкавість, що з нами постійно була?
Нам розплавити треба сердечний тягар,
Що заліг камінцем як покірний слуга.

Треба жити в коханні без цього ярма.

Мирослав Манюк
05.09.2026