ПРОРИВ

На межі непорушно застиглого часу
Я дивлюся у дзеркало згаслих ілюзій,
Де рутина плекає події не часто.

У тенетах звичайні пригоди йдуть юзом,
Де не з'явиться бачений мріями вислід,
А лишається простір лише для аб'юзу.

Кожен спогад тримає натягнутий кисень,
Перешкоди будують лякливі бар'єри,
Повертає свідомість до давнього тиску.

Але час розбиває порепану сферу,
Бо цей вирій дарує жадані прориви,
Що виводять людину з сутужних бар'єрів.

Невідомий порив серед темних масивів
Вимагає зробити відважний учинок,
Який розум роками вважав за важливе.

Крізь відсутність легких і простих відпочинків
Вже народжують дії омріяну сутність,
Перекресливши залишок зайвих зупинок.

Тільки ризик відкриє оновлення путнє,
Де здобутки цвітуть у розмаї квітками,
А рішучі події приносять могутність.

Так зникає безслідно пітьма зі страхами.

Мирослав Манюк
25.08.2026