ДІМ-ПРИМАРА

Я шукаю споруду, якої немає,
Біля неї відсутня висока горожа,
Не блукають там тіні у сірім тумані.

Там вузькі коридори, кімнати порожні,
Тільки брама пропустить заплутані душі,
Щоби звідти забрати відсутню ворожість.

За стіною примара збиває подушку,
Галерея вже вабить глибоким спокоєм
І замок зачиняє підвали задушні.

Тут повітря стає важелезним застоєм,
Намагаюся вийти із пастки зворотно,
Тільки як вийти з дому, який поза грою?

Кожен кут — це не кут, а круті повороти,
Залишаюся тут у німому полоні,
Де уже безкорисний який-небудь спротив.

Не знаходиться вихід у звичні шаблони,
Хто ступив на поріг невідомого дому,
Той застрягне назавжди у цьому циклоні.

Так минають віки за важким невідомим,
Де людина надію й рятунок втрачає.
Не поїде той дах, де відсутня свідомість.

Не загубиться той дім, якого немає.

Мирослав Манюк
15.08.2026