А СВІТ МОВЧИТЬ

Атака за атакою у нас,
Щоразу но́ві жертви додаються.
Чи зможе світ вже зглянутись на нас?
Чи інші аргументи віднайду́ться?

Ось знову Київ цілу ніч в вогні,
І знову під завалами в нас люди,
Із ворогом ми сам на сам в борні,
Страшні руїни множаться усюди.

А між руїн життя людські горять,
Життя горять, бо гасять їхні свічі,
А світ продовжив далі споглядать…
Й від цьо́го не вилазять їхні вічі.

На шмаття рве в домівках в нас людей,
І кров, як во́ди, залива руїни,
Нелічено щоразу в нас смертей,
Горить-палає серце України.

Обвуглені й розірвані тіла́,
Зруйновані і знищені оселі
Від помахів ворожого крила́…
А світ шукає все якісь важе́лі.

Ще довго їх шукатимуть вони?
Ще довго вони будуть споглядати?
А ворог не приходить лиш вві сни…
Питання вічне: «Скільки ще чекати?»

А світ мовчить…мовчить й не дує в вус,
Мовчить і тільки мовчки споглядає.
На споглядання їхнє я дивлю́сь…
Але ж не знають, що на них чекає.

06.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026