КРІЗЬ ТУМАН ВІЙНИ

Світ звик дивитись крізь туман війни,
І відвертати погляд від загрози.
Лунають знов занепокоєнь сни,
А Україна знов втирає сльо́зи.

Щодня палають се́ла і міста́,
Щодня земля приймає но́ві втрати.
Та світ мовчить... І тиша непроста –
Бо час настав не тільки співчувати.

Від болю не здригався з нами світ,
Та швидко звичним робиться нещастя.
З екранів лине співчуття привіт,
А ми живемо поміж смертю й щастям.

Знов засідають, радяться усі,
Звучать заяви і гучні промови.
Та гинуть люди вмиті не в росі,
Бо зло не чує жодної розмови.

Вже стільки раз відчули ми терор
І він щоразу знову наступає.
І знову смерть, і знов суцільний мор,
Й життя у нас убивця відбирає.

Немов завмер у роздумах весь світ,
Чекає, що біда сама минеться.
А ворог множить в попелища цвіт…
І кожен день у пам'яті озветься.

Невже не видно згарищ і руїн,
Невже не чути матерів ридання?
Хіба замало втрат і домовин,
Щоб припинити вбивства й руйнування?

Мовчання теж буває, наче гріх,
Коли щодня вмирають безневинні,
Бо кожен день тих зволікань для всіх
Лягає болем на серця родинні.

Чи світ побачить все від чорних днів?
Чи налякають наші всі руїни?
Чи знов почуєм лиш набори слів,
Що хвилювала доля України?

04.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1065163