НАРОД МІЦНІЄ В ЛЮТІЙ ДОЛІ

Потвори знову гаратали,
Сміттям гатили знов і знов,
Життя убивці забирали,
Горіло все, лила́ся кров.

В руїнах плакали оселі,
Чорніли згарища й хрести.
Та крізь журбу й життя важе́лі
Росли надія і мости.

В руїнах долі догорали,
Змовкав останній тихий спів,
Та люди вперто підіймали
Надію серед димних нив.

І ми навколішки не впали,
Хоч біль стискав усім серця́,
В думках всі мир ми повертали,
В думках плели́ звитяг вінця́.

Бо не скорити силу волі,
Не вбити віру у серцях.
Народ міцнів у лютій долі,
Не згас в очах війни розмах.

На варті ночі не дрімали
Сини і до́ньки на війні –
Вони собою прикривали
Майбутнє рідної землі́.

Прийде світанок неодмінно,
Розвіє попіл чорний час.
І мир розквітне в нас невпинно,
Вернувши радість знов до нас.

Згадають люди кожне слово
І кожен подвиг, кожен біль.
Бо воля, вистраждана кров'ю,
Й на рану сипали нам сіль.

26.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1064718