ЩЕ НЕ ЧАСБУВ ЙТИ СПОЧИТИ(Світлій пам’яті загиблого героя-земляка Читинського Андрія)Як же боляче, як гірко, Що загасла тво́я зірка, Що світила на світанні... Путь твоя́ тепер остання. Не засві́тить зірка знову, Не заве́деш біль розмову, Бо у засвіти доро́га, Через ворога з порога. Не засві́тить, не засяє, До життя не повертає. А ще мала ж бо світити Й довго мав, Андрію, жити. Але клятий воріженько Зупинив твоє́ серденько, Він загнав тебе в могилу, Не розправиш більше кри́ла. Маму більше не обі́ймеш,В гості більше вже не при́йдеш, Не обі́ймеш рідних, брата,Бо в землі́ вже тво́я хата. Захищав ти нас, Андрію, Про звитя́гу й мир ти мріяв, Не судилося дожити... За тобою сльо́зи лити. Повернувся в домовині – Горе й туга є родині. Ти героєм ліг так рано, По тобі́ лиши́лась рана. На завданні ти загинув, Звідти в засвіти полинув. В Небі ти тепер на стражі... В нас в домівці – вбивці вражі. Гідний син Вкраїни-неньки, Вже не стукає серде́нько.У родини – біль-розпука,Вічна вже тепер розлука.Всі молилися за тебе,Та пішов від нас на Небо.Вже в Небеснім легіоні…Побратими – у полоні.Свічку вбивці загасили,Кров’ю тво́є тіло вмили.Ще не час був йти спочити,Ти в серцях зостався жити.25.11.2025 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025ID:  1064656