КОНЦТАБІРНА ЕМАНАЦІЯ
На колючім дроті
молоді роки висять
етюдами.
Вмирає стара весна.
Ранки прелюдами
відкривають ширму дня.
В таборі повінь
брукв’яного запаху.
П’ють його губи
барачних дверей.
Над табором
горить Венера,
чекає замучених душ.
Зловісно перегукується варта.
Розстріляний мозок
висох на колючім дроті.
У ньому вмерла
тайна буття.
Сичать колючі терни дроту.
Тут розстріляли еврику давно.
Пахнуть сечею нари,
а тіло воском.
Десять тисяч сердець не спить,
крові просять.
Ніч іде м’яко і швидко,
день буде пражним і довгим.
Снилась мати молодою,
мила коси у Десні.
Беззахисна Україно!
Ніч розливає смалятину,
то діти твої горять у топках.
Рідна хата далека й недосяжна.
Одні хмари вільні в цьому світі.
Худеньке тіло хоче хмаркою стати,
пробує злетіти — не може,
ще є вага.
1954 Григорій Сагайдак