ВИШИВАНКА ДЛЯ СИНА


У вишневому садочку
На крісе́лко сіла,
Вишивать стала синочку
Вишиванку білу.


Вишивать стала синочку
Вишиванку з льону,
Щоб міг її одягнути,
Як вийде з полону.


Щоб міг її одягнути,
До се́рця тулити,
Бо не можу біль забути
І з цим болем жити.


Бо не можу біль забути…
Мо́люсь, вишиваю…
Чому́ ж бо так мало бути?
Плачу, не вгаваю.


Чому́ ж бо так мало бути
В рідній Україні?
Не постріли маєм чути –
Пісні́ солов'їні!


Не постріли маєм чути –
Рідне слово й мову,
Не можу я це збагнути…
Повторюю знову.


Не можу я це збагнути…
Нема вдома сина…
Додало́сь жалю́-отрути
І присмак поли́ну.


Додало́сь жалю́-отрути.
Вишиваю й мо́люсь,
Як обі́йму знову сина,
Тоді заспокоюсь.


Як обі́йму знову сина,
Приту́лю, пригорну,
Сина в білу вишиванку
З радістю заго́рну.


Сина в білу вишиванку
Загорну́ з любов'ю
Й слово вдячності до Бога
З серця я промо́влю.


26.08.2019 р.


©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019