Українська
English
У вишневому садочку
На крісе́лко сіла,
Вишивать стала синочку
Вишиванку білу.
Вишивать стала синочку
Вишиванку з льону,
Щоб міг її одягнути,
Як вийде з полону.
Щоб міг її одягнути,
До се́рця тулити,
Бо не можу біль забути
І з цим болем жити.
Бо не можу біль забути…
Мо́люсь, вишиваю…
Чому́ ж бо так мало бути?
Плачу, не вгаваю.
Чому́ ж бо так мало бути
В рідній Україні?
Не постріли маєм чути –
Пісні́ солов'їні!
Не постріли маєм чути –
Рідне слово й мову,
Не можу я це збагнути…
Повторюю знову.
Не можу я це збагнути…
Нема вдома сина…
Додало́сь жалю́-отрути
І присмак поли́ну.
Додало́сь жалю́-отрути.
Вишиваю й мо́люсь,
Як обі́йму знову сина,
Тоді заспокоюсь.
Як обі́йму знову сина,
Приту́лю, пригорну,
Сина в білу вишиванку
З радістю заго́рну.
Сина в білу вишиванку
Загорну́ з любов'ю
Й слово вдячності до Бога
З серця я промо́влю.
26.08.2019 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019
