ДО МИРОСЛАВА

На березі тихім стояла з тобою
І досі тримає твій погляд свідомість,
Неначе пливу по життю без турботи.

А потім під каву сиділи ми вдома,
Ти мовив про мандри крізь дощ і тумани,
Крізь всі океани, країни відомі...

Я слухала довго про ці твої мандри,
Як хвилі важкі до причалів приходять,
А човен цілує усі океани.

Твої небезпечні бажання й пригоди,
Немов у вині незнайомі букети:
Від них я постійно живу в насолоді.

Мені не забути ці спільні вікенди,
Бо шарм твій лишився як подихи вітру
І досі бринять поетичні куплети.

Я знала людей, що не зовсім привітні,
Та ти усміхнувся, попавши в десятку
І став назавжди сингулярним на світі.

Тепер я дивлюся на обрій завзято,
Де ти розриваєш великі простори
І хочу для тебе лишити дитятко.

Щоб разом утрьох нам дивитись на зорі.

Пані L (Паніель)
24.05.2026