ТОБІ НАЗАВЖДИ ТРИДЦЯТЬ ДВА
(Світлій пам’яті полеглого героя Тараса Мусійчука від імені мами)

Було́ тобі лиш тридцять два,
Не буде більше вже ніко́ли,
Були́ останніми слова́…
Лежиш в могилі, мій соко́ле.

В домівку більше не зайде́ш,
В твої́х обіймах більш не буду,
І долю сво́ю не знайде́ш,
Вже не здійснитись цьо́му чуду.

На мене дивишся з світлин,
Несказане сказати хочеш,
Не меле твій життєвий млин,
В сльозах і серце, й мо́ї очі.

За тво́ю душу в молитва́х,
За тво́ю душеньку, дитино,
Додому йдеш лиш в мо́їх снах,
Лиш в снах ти вдома, любий сину.

Свічу загашено тобі,
Обірвано життєву нитку,
Не буть життєвій більш сівбі,
Життєвий шлях закі́нчивсь швидко.

Героєм, сину, ти поліг,
Героєм ліг, моя кровинко,
Не пройдено усіх доріг,
І не пройде́ш їх, любий синку.

Душа шматується-болить,
Зарадить горю я не можу,
Тобі було́ б ще жить і жить,
Та в потойбіччі тво́є ложе.

Пішов ти з ворогом на прю
За рідний край, за солов’їну,
Тепер в Небесному строю́
Моли́тви молиш за Вкраїну.

Тобі наза́вжди тридцять два –
Доро́га в за́світи майнула,
Ти не зібрав свої́ жнива́ –
В життя доро́га не вернула.

Якби не клята ця війна,
Ти встиг би все зробити, сину,
Якби не вбивця-сатана –
Не скуштувала б я поли́ну.

Ти в мо́їм серці назавжди́,
Про тебе всі думки́ й моли́тви,
Звідтіль не ве́рнешся сюди,
Як не вернув із по́ля битви.

В Небеснім Царстві спочивай,
А я молитимусь за тебе,
Ти в пеклі був – пішов у рай,
Душа твоя злетіла в Небо.

А тут могила, як квітник –
Домівка вічна, вічне ложе,
Наза́вжди в серце біль проник,
Тебе в життя вернуть не можу.

Усе життя з цим болем жить,
Душа і серце рвуться в шмаття,
Свічу твою́ не запали́ть,
Загасло вже твоє́ багаття.

27.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059833